Прекрасні й приречені - Френсіс Скотт Фіцджеральд

Скачать книгу

вікном і подивився на метушливу вулицю. Ось він, Ентоні Петч, блискучий, привабливий, спадкоємець багатьох років і багатьох мужів. Тепер це – його світ, але остання і наймасштабніша іронія, якої він прагнув, була вже не за горами.

      З юнацьким максималізмом він бачив себе на вершині світу: з грошима діда він збудує собі власний п’єдестал, стане новим Талейраном, новим лордом Веруламом. Ясність його розуму, його витонченість, його всебічна розвиненість, зрілість, що натхненні однією метою, яка ще мала народитися, знайшли би вихід у великих справах. Але наразі його мрія скорочувалася до «робити роботу»: він намагався уявити себе в Конгресі, як він укорінюється в тій брудній підстилці того потворного хліву, серед вузьколобих свиноподібних мужів, чиї зображення він часом бачив у недільних газетах, серед тих уславлених пролетаріїв, які ласкаво лепечуть нації на вухо ідеї рівня середньої школи! Маленькі чоловічки з прописними амбіціями, які, тільки завдяки своїй посередності, мріють знестись над посередністю на бляклі й неромантичні небеса уряду, звідки керуватимуть людьми… і лише дюжина обраних, хитрих чоловіків на верхівці, егоїстів і циніків; обраних, щоби диригувати цим хором білих краваток і високих комірців, що співатимуть недоладний і чудесний гімн багатству як винагороді за гідність, як доказу мудрості, й віддаватимуть хвалу Господу, Конституції та Скелястим горам!

      Лорд Верулам! Талейран!

      Він повернувся у свою квартиру, і разом із ним повернулася сірість. Його коктейлі закінчилися, він почав куняти, затуманений, схильний до похмурого настрою. Лорд Верулам – він? Його засмучувала вже сама думка. Ентоні Петч, без послужного списку, без хоробрості, без сміливості прийняти правду й радіти, що її виявили йому. О, він просто претензійний дурень, який будує кар’єру з коктейлів, шкодуючи, що його жалюгідний і вбогий ідеалізм завалився. Він прикрашав свою душу з витонченим смаком, а тепер йому хотілося старого сміття. Він був порожнім, таким порожнім, як стара пляшка…

      Загудів зумер біля дверей. Ентоні підскочив і приклав слухавку до вуха. Почувся голос Річарда Кермела, пишномовний і жартівливий:

      – Дозвольте зарекомендувати міс Глорію Гілберт.

      Прекрасна панна

      – Як ся маєте? – сказав він, усміхаючись і відчиняючи двері навстіж.

      Дік уклонився.

      – Глоріє, це Ентоні.

      – Прекрасно! – вигукнула вона, простягаючи маленьку, одягнену в рукавичку руку. Під її хутряною шубкою була блідо-голуба сукня з білим мереживним комірцем, який тісно прилягав до шиї.

      – Дозвольте взяти ваші речі.

      Ентоні простягнув руки, і коричнева хутряна маса впала на них.

      – Дякую.

      – Що ти про неї скажеш, Ентоні? – по-варварському прямо запитав Річард Кермел. – Хіба ж не красуня?

      – Прекрасно! – демонстративно, але цілком незворушно, вигукнула дівчина.

      Вона була сліпуча – яскрава, неможливо було охопити всю її красу

Скачать книгу