ТОП просматриваемых книг сайта:
Прекрасні й приречені. Френсіс Скотт Фіцджеральд
Читать онлайн.Название Прекрасні й приречені
Год выпуска 1922
isbn 978-966-03-7848-3
Автор произведения Френсіс Скотт Фіцджеральд
Жанр Зарубежная классика
Издательство Фолио
То був невисокий чоловік із маленькими вусами, що спочивали, ніби біла хмарка, під невиразним носом. Він досягнув тієї стадії, коли його значення як соціальної істоти суттєво поблякло (якщо не схилилося до негативного). Його ідеї були оманливими ще двадцять років тому, його розум прокладав свій хисткий і млявий шлях крізь передовиці щоденних газет. Після закінчення одного невеликого, але поважного західного університету він подався у виробництво кіноплівки, й оскільки воно не вимагало великого розуму, то було саме для нього; кілька років йому велося добре – а саме до 1911-го, коли він почав укладати угоди з кінокомпаніями на невизначених умовах. У 1912 році кіноіндустрія вирішила проковтнути його, і тоді він, дослівно, балансував на кінчику язика. А зараз він був управителем Асоціації компаній кіноматеріалів Середнього Заходу, проводячи шість місяців у Нью-Йорку і шість місяців у Канзас-Сіті й Сент-Луїсі кожного року. Він беззастережно вірив, що хороші часи попереду; так само вірили його дружина і донька.
Він не схвалював поведінки Глорії: вона затримувалася допізна, ніколи не їла, довкола неї панував хаос: якось він намагався з нею поговорити, чим дуже роздратував її, тож вона вихлюпнула на нього такі слова, яких він і не гадав зустріти в її словнику. Після п’ятнадцяти років безперервної «громадянської війни» він таки переміг – це була війна безладного оптимізму з організованою тупістю, якимось чином серія «так», якими він отруював розмову, принесла йому перемогу.
– Так-так-так-так, – казав він, – так-так-так-так. Дай згадаю. Це було літо, коли ж це було, дев’яносто першого чи дев’яносто другого… так-так-так-так…
П’ятнадцять років «такання» доконали місіс Гілберт. Ще п’ятнадцять років безперервного заперечення через погодження, яке супроводжувалося струшуванням попелу з недопалків тридцяти двох тисяч сигар, зламали її. Вона пішла на останню поступку своєму чоловікові у подружньому житті, яка була ще більше безповоротною, ще більше невиправною, ніж саме одруження – вона послухалась його. Вона переконувала себе, що з віком вона зробилася більш терпимою – насправді вік лише знищив ту краплю мужності, яка була в ній.
Вона запрезентувала його Ентоні.
– Це – містер Петс, – сказала вона.
Молодий і старший чоловіки доторкнулись один до одного, рука містера Гілберта була м’яка і стерта до м’ясистої подоби вичавленого грейпфрута. Потім чоловік із дружиною обмінялися привітаннями – він сказав їй, що надворі похолоднішало, що він ішов до газетного кіоску на Сорок четвертій вулиці по газету Канзас-Сіті. Що він намагався повернутися додому автобусом, але було занадто холодно, так, так, так, так, занадто холодно.
Місіс Гілберт додала родзинки його пригодам, будучи враженою його стійкістю до суворої погоди.
– Який ти сміливий! – із захопленням вигукнула вона. – Який сміливий! Я нізащо би не вийшла на вулицю.
Містер Гілберт зі справжньою чоловічою витримкою проігнорував благоговіння, яке викликав у своїй