LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до «Плази» і замовмо егног, – запропонував Ентоні. – Тобі це на користь. Повітря вижене нікотинову гниль із твоїх легень. Ходімо, я буду всю дорогу слухати про твою книжку.

      – Краще не буду, якщо тобі це заважає. Тобто непотрібно робити послугу.

      Слова вилітали поспіхом, і хоча він намагався не змінювати виразу обличчя, воно таки видавало невпевненість. Ентоні був змушений запротестувати:

      – Заважає? Нізащо!

      – В мене є кузина… – почав Дік, але Ентоні перервав його, розкинув руки й видихнув навмисне піднесено.

      – Гарна погода! – вигукнув він. – Чи не так? Почуваюся як десятилітній. Тобто ця погода змушує мене почуватися так, як коли мені було десять. Убивчо! О Боже! Однієї миті світ мій, іншої – я посміховисько для нього. Сьогодні світ мій, і все просто, просто. Навіть ніщо є простим!

      – Моя кузина живе над «Плазою». Чудова дівчина. Ми можемо заскочити до неї. Вона тут живе взимку з батьками, останнім часом принаймні.

      – Я не знав, що в тебе є кузина в Нью-Йорку.

      – Її звати Глорія. Вона з Канзас-Сіті. Її мама – практикуюча білфістка, а її батько, хоча й доволі нудний, але вроджений джентльмен.

      – Що вони для тебе? Літературний матеріал?

      – Намагаються ним бути. Старий постійно розповідає мені, що зустрів прекрасного персонажа для роману. Потім оповідає про якогось свого приятеля-ідіота і каже: «Ось персонаж для тебе! Чому б тобі його не описати? Він усім цікавий». Або інколи каже про якесь банальне місце, на кшталт Японії чи Парижа, і каже: «Чому б тобі не написати про це місце? Це було б чудове місце дії!».

      – А як щодо дівчини? – мимохідь запитав Ентоні. – Глорія… Глорія, як?

      – Гілберт. Ти мав про неї чути. Глорія Гілберт. Ходить на танці в коледжі, і всяке таке.

      – Здається, ім’я знайоме.

      – Красива така, справді збіса приваблива.

      Вони дійшли до П’ятнадцятої вулиці та повернули в напрямку Авеню.

      – Зазвичай я не цікавлюсь юними дівчатами, – похмуро зауважив Ентоні.

      Це була не зовсім правда. Хоча йому здавалося, що середньостатистична дебютантка проводить кожну годину свого дня у роздумах або розмовах про те, які можливості приготував для неї світ упродовж наступної ж години, але кожна дівчина, яка могла похвалитись своєю вродою, викликала в ньому величезний інтерес.

      – Глорія дуже мила, хоча ані краплі розуму в голові.

      Ентоні коротко гигикнув.

      – Ти маєш на увазі, що про літературу з нею не поговориш.

      – Ні, не маю.

      – Діку, ти ж знаєш, щó для тебе мізки в жінки. Серйозна молода особа, яка буде сидіти з тобою в куточку й серйозно розмовляти про життя. З тих, які в шістнадцять із розумними обличчями сперечаються: це добре чи погано цілуватись і чи пристойно для першокурсника пити пиво.

      Річард Кермел був ображений. Його обличчя спохмурніло і зморщилось, як гофрований папір.

      – Ні, – почав він, але Ентоні безжально перебив його.

      – О, так, із тих, що вже сидять у куточку та обговорюють

Скачать книгу