Прекрасні й приречені - Френсіс Скотт Фіцджеральд

Скачать книгу

він прокинувся, вимовляючи «Що?»

      – На скількох, сер? – Баундс досі був тут, він спокійно й нерухомо стояв біля ліжка… Баундс, який ділив свої добрі манери між трьома господарями.

      – На скількох що?

      – Я гадаю, сер, мені варто знати, скільки гостей буде. Потрібно розрахувати сандвічі, сер.

      – Двоє, – пробурмотів Ентоні хрипко, – леді та джентльмен.

      Баундс сказав: «Дякую, сер!» і пішов геть, понісши з собою ганебний м’який комірець, принизливий для всіх трьох господарів, які, одначе, могли вимагати з нього тільки третину.

      Ентоні встав пізно й натягнув коричнево-синій, із молочним відливом халат на свою худорляву, але приємну фігуру. Солодко позіхнувши, він пішов у ванну та, увімкнувши світло над туалетним столиком (у ванній не було вікон), уважно і з цікавістю розглянув себе у дзеркалі. Мерзенне видовище, подумав він; він зазвичай так думав вранці – сон робив його обличчя неприродно білим. Він запалив сигарету, переглянув декілька листів і ранковий «Триб’юн».

      Годину по тому, поголений та одягнений, він сидів за столом, розглядаючи клаптик паперу, якого добув зі свого гаманця. Той був заповнений нерозбірливими закарлюками: «Зустріч з містером Ховландом о п’ятій. Підстригтися. Розібратися з рахунком Ріверса. Зайти у книжковий магазин».

      І під останнім рядком: «Готівка в банку, 690$ (закреслено), 612$ (закреслено), 607$.

      У самому кінці квапливим почерком: «Дік і Глорія Гілберт на чай».

      Остання нотатка викликала в нього задоволення. Його день, зазвичай схожий на медузу, безформну та безхребетну, раптом набув кістяка мезозойських ящурів. День упевнено й навіть бадьоро йшов у напрямку кульмінаційного моменту, як і належить виставі, як і належить дню. Він боявся того моменту, коли хребет дня зламається, коли він, нарешті, зустріне дівчину, коли порозмовляє з нею, а потім проведе її сміх до дверей, уклониться і повернеться до сумного чайного осаду і недоїдених канапок, які почали черствіти.

      Дні Ентоні поволі втрачали кольори. Він постійно це відчував, інколи він повертався до тієї розмови, яка була між ним і Морі місяць тому. Абсурдно було думати, що це благородне, випещене відчуття марнування власного часу пригнічує його, але не можна було й відкидати той факт, що якийсь дивом уцілілий, непроханий фетиш привів його три тижні тому на заході сонця в громадську бібліотеку, де він набрав півдюжини книжок про італійський Ренесанс на абонемент Річарда Кермела. Книжки так і лежали тим самим стосом, яким були принесені з бібліотеки, і той факт, що вони набирали у вазі по дванадцять центів штрафних щоденно, ніяк їх не виправдовував. В Ентоні було декілька годин сильної паніки, що самого його вразило.

      Головним виправданням його способу життя був, ясна річ, постулат про беззмістовність життя. Помічниками й міністрами, пажами та сквайрами, дворецьким і лакеями цього володаря були тисячі книжок, які поблискували на полицях, ця квартира і всі ті гроші, що він отримає, коли старигань, який живе вгору по ріці, задихнеться в останньому нападі моралізування. Благо, він був позбавлений

Скачать книгу