LITMIR.BIZ

Скачать книгу

очікуючи заперечної репліки.

      – В наступному поколінні всі, – припустив Дік, – матимуть імена Пітер чи Барбара.

      Ентоні продовжив його передбачення:

      – Звісно, Гледіс чи Елінор були героїнями останнього покоління, і зараз вони мають першість, тому дістануться у спадщину наступним поколінням продавчинь…

      – І заступлять Еллу і Стеллу, – перебив Дік.

      – І Перл, і Джуел, – від щирого серця додала Глорія, – і Ерла, і Елмера, і Мінні.

      – І тут на сцену вийду я, – додав Дік, – і візьму ці застарілі імена, скажімо, Джуел, і приклею його до якогось ексцентричного персонажа, і тоді її кар’єра почнеться заново.

      Її голос ухопився за нитку розмови й почав погойдуючись наростати, додаючи напівнасмішливу інтонацію в кінці, – ніби побоюючись, що її переб’ють, – вона заповнювала паузи похмурим смішком. Дік розповів їй, що лакей Ентоні називається Баундс – і їй це видалося просто чудовим! Дік вигадав якийсь сумний каламбур, як Баундс «латає латки за зарплату», потім додала, що гірше, ніж каламбур, може бути тільки особа, яка кидає на творця каламбуру докірливо-смішливі погляди.

      – Звідки ви? – запитав Ентоні. Він пам’ятав, але краса затьмарила його пам’ять.

      – Канзас-Сіті, Міссурі.

      – Її вигнали якраз тоді, коли там заборонили продаж сигарет.

      – Вони заборонили сигарети? Вбачаю тут руку мого святого діда.

      – Він реформатор, чи щось на кшталт, вірно?

      – Я червонію за нього.

      – Я теж, – зізналась вона, – я ненавиджу реформаторів, особливо тих, які намагаються змінити мене.

      – А таких багато?

      – Тьма тьмуща. Таких як: «Ой, Глорія, ти багато куриш, втратиш свій гарненький колір обличчя!» і «Ой, Глоріє, чому б тобі не вийти заміж і не осісти?».

      Ентоні підкреслено погодився, а про себе здивувався, хто наважився розмовляти з нею таким тоном.

      – Окрім того, – провадила вона далі, – є такі витончені реформатори, які розповідають про тебе всілякі дикі історії, а потім кажуть, наскільки вони за тебе переживають.

      Він побачив, врешті-решт, що її очі були сірими, дуже спокійними і дуже прохолодними, й коли вони зупинили свій погляд на ньому, він зрозумів, щó мав на увазі Морі, кажучи, що вона дуже молода й дуже доросла водночас.

      – Мушу зізнатися, – неохоче сказав Ентоні, – що навіть я чув дещо про вас.

      Хвилинку вагаючись, вона випросталась. Її очі, сповнені сірої вічності нерухомої гранітної скелі, піймали його погляд.

      – Скажіть мені. Я повірю. Я завжди вірю в те, що інші говорять про мене, – а ви?

      – Незмінно! – одностайно погодилися хлопці.

      – Отже, кажіть.

      – Не впевнений, що я повинен, – піддражнив Ентоні, мимоволі усміхаючись. Вона була настільки зацікавлена, що годі було не покепкувати над її самозахопленням.

      – Я маю на увазі твоє прізвисько, – сказав її кузен.

      – Яке прізвисько? – запитав Ентоні та ввічливо вдав, що здивований.

      Раптом

Скачать книгу