Скачать книгу
в поетичності вони значно поступаються українським сороміцьким пісням), але так і не знайшов їх. Виходив навіть на шевченкознавців (а кому, як не їм знати оточення Кобзаря і тих людей, які з ним контактували) і все марно. І лише Анатоль Ілліч Костенко, критик і літературознавець, автор ряду книжок про Т. Г. Шевченка, розповів мені (йому тоді йшов 86-й рік), що до Другої світової війни ходили в рукописах сороміцькі вірші А. Родзянка, їх охоче цитували в певних компаніях і переписували. Будучи репресованим за тоталітарного режиму, Анатоль Ілліч багато років провів у сталінських концтаборах, і там, як він розповідав, один зек жив з того, що наспівував співкамерникам нецензурні пісні Аркадія Родзянка, і за це зеки його годували. Це свідчить, що вірші веселоподільського поміщика, писані бозна-коли, були популярними у різні століття. І зараз їх багато хто знає напам’ять. Та й сам Тарас Шевченко, як розповідав мені Анатоль Ілліч, не цурався подібної усної творчості, в його листах можна подибати і сороміцькі фрази в народному дусі, в архіві збереглися подібного ж змісту малюнки жінок. Та й сороміцькі віршовані рядки він теж складав – у всьому він був чоловіком, а не іконою. А ось гнівна фраза про «глупейшие и грязнейшие вирши» Родзянка в поета вихопилась, певно, або під дратівливий настрій, або тут зіграв свою роль соціальний мотив (Шевченко в минулому кріпак, а Родзянко – поміщик). Отож, Тарас Григорович ніколи не був пуританином чи, не доведи Господи, святошею – тому й залишив сороміцькі малюнки жінок. Він у всьому був справжнім чоловіком, і все чоловіче було йому властиве, як взагалі, ніщо людське не було йому чужим. Це перше. І – друге. Сороміцькі вірші Аркадія Родзянка і через сто та двісті років ходять по руках, виконуються в компаніях, виходить, вони комусь-таки потрібні? І боротися з ними (звичайно, від дітей їх треба ховати) – то безнадійна справа. І такі твори треба знати, бо й така творчість є і несе якусь інформацію про минуле, про народний характер, звичаї тощо. І нічого тут викличного немає – народна творчість знає і не такі приклади.
Але повернімось до поїздки Тараса Григоровича до Веселого Подолу восени 1845 року. Недовго погостювавши в Родзянок, Т. Шевченко «утік» від них і вже з Миргорода написав ввічливого листа Аркадію Григоровичу Родзянці та дружині його Надії Якимівні, називаючи їх «добрими» – швидше всього, з ввічливості (лист від 23 жовтня).
У тому ж листі Кобзар пише: «Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича, то пожелайте им от меня того, чего они сами себе желают».
На якусь там Фаїну Іванівну й Осипа Івановича я й уваги не звернув, якби не примітка до того листа: «Мова йде про сусідів Родзянок – подружжя Дрекслерів, які жили недалеко від Веселого Подолу в с. Заїчинцях».
Я був у захопленні. Виявляється… Це ж треба, га? В моєму селі мешкало якесь подружжя, котре було знайоме з самим Кобзарем! Хто вони – Фаїна Іванівна і Йосип Іванович? Чому я нічого про них не чув у селі? А втім, що тепер почуєш, як стільки років звідтоді минуло, на землі змінилося
Скачать книгу
