LITMIR.BIZ

Скачать книгу

коли не знає, що сказати.

      – Його більше цікавлять наші з тобою стосунки.

      – Зі мною?

      – З вами обома.

      – А-а-а.

      – Еде, я сумую за вами.

      Я не збиралася цього казати… навіть не усвідомлювала, що думаю про це. Нефільтрована підсвідомість. – Вибач… то просто слова Ід,[149] – пояснюю.

      Якийсь час він мовчить.

      Нарешті:

      – Що ж, а тепер тут слова Еда, – каже він.

      За цим я також сумую, за його дурнуватими каламбурами. Колись він говорив мені, щоб я виділяла «Анна» у слові «психо-анна-літик». «Який жах», – парирувала я. «Сама знаєш, тобі подобається», – відповідав він і мав рацію.

      Знову тиша.

      Тоді:

      – За чим саме ти сумуєш?

      Такого я не очікувала.

      – Я сумую… – починаю я, сподіваючись, що речення закінчиться саме по собі.

      І слова починають литися з мене струмком, як вода, що несеться з ринви, мене прориває, наче греблю.

      – Сумую за тим, як ти граєш у боулінг, – кажу я, адже ці дурнуваті слова першими злітають з язика. – Сумую за тим, як ти ніколи не можеш правильно зав’язати булінь.[150] Сумую за твоїми порізами після гоління. Сумую за твоїми бровами.

      Доки я це кажу, помічаю, що ноги самі несуть мене вгору сходами, по сходовому майданчику, до спальні.

      – Сумую за твоїми черевиками. Сумую за тим, як ти щоранку просив мене зварити каву. Сумую за тим випадком, коли ти підмалював очі моєю тушшю для вій, і всі на тебе витріщались. Сумую за тим випадком, коли ти вперше попросив мене щось тобі зашити. Сумую за тим, який ти ввічливий з офіціантами.

      У ліжку, в нашому ліжку, занурюю обличчя в його подушку.

      – Сумую за твоєю яєчнею. – Бовтанкою, навіть коли б мала бути оката. – Сумую за твоїми історіями на ніч. – Героїні відмовляли принцам, натомість віддавали перевагу варіанту дописати дисертацію та отримати ступінь доктора. – Сумую за твоїм копіюванням Ніколаса Кейджа. – Хоча це стало осоружним після «Плетеної людини».[151] – Сумую за тим, як ти довгий час вимовляв слово «глузд» як «глуз».

      – Маленьке безглузде слово. Ти мене ще брала через це на глузи. Я сміюся мокрим сміхом і розумію, що вже плачу.

      – Сумую за твоїми дурними-дурними жартами. Сумую за тим, як ти завжди відламуєш по шматочку від плитки шоколаду, щоб їсти, а не просто вгризаєшся в ту драну плитку.

      – Ну й словечко.

      – Вибач.

      – Між іншим, відламувати смачніше.

      – Сумую за твоїм серцем, – кажу я.

      Пауза.

      – Я так за вами сумую.

      Знову пауза.

      – Я так люблю… – перехоплюю уривчастий подих, – вас обох.

      Це не шаблон, принаймні тут я його не бачу, – а я вчилася відрізняти шаблонні слова. Я просто за ним сумую. Я сумую за ним, кохаю його. Люблю їх обох.

      Настає довга й глибока тиша. Я дихаю.

      – Але, Анно, – м’яко каже він, – якщо…

      Знизу долинає якийсь звук.

      Тихий, таке низьке гримотіння. Може бути, будинок просідає.

      – Хвилинку, – кажу я Едові.

      Тепер чути чіткий сухий кашель, якийсь хрип.

      В мене на

Скачать книгу