ТОП просматриваемых книг сайта:
Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн
Читать онлайн.Название Жінка у вікні
Год выпуска 2018
isbn 978-617-12-4821-2,978-617-12-4536-5
Автор произведения Е. Дж. Фінн
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Чи не могли б ви зачинити двері? – Він підкоряється. – Дякую, – кажу я, і те слово зісковзує з язика: він у мене дещо заплітається.
– Я невчасно?
– Ні, все нормально. Хочете чогось випити?
– Ні, дякую, все в порядку.
– Маю на увазі, воду, – уточнюю я.
Він ввічливо хитає головою.
– То у вас були якісь гості сьогодні? – повторює запитання.
Що ж, Джейн мене попереджала. Він не скидається на типа, що хоче все контролювати, з підозріливими очима та стиснутими губами; більше схожий на дружелюбного осіннього лева з колючою бородою та стрімко зачесаним назад волоссям. Я уявляю, як би вони з Едом поладнали, по-чоловічому, на короткій нозі, дудлили б віскі та обмінювалися бувальщинами. Але перше враження, ну й так далі.
– Ні, я весь вечір була сама, – відповідаю йому. – Влаштувала собі кіномарафон.
– Що зараз дивитесь?
– «Ребекку». Один з моїх улюблених. А ви…
Тоді я помічаю, що він дивиться кудись мені за спину, звівши брови. Я повертаюся.
Шахова дошка.
Раніше я акуратно поскладала келихи до посудомийки, відмила миску в раковині, але шахова дошка так і залишилась, вкрита живими та загиблими, а полеглий король Джейн так і лежить на боці.
Повертаюся назад до Алістера.
– А, ви про це? Мій орендар любить пограти у шахи, – намагаюся пояснити я. Невимушено.
Він дивиться на мене, звузивши очі. Не можу собі уявити, про що він думає. Зазвичай для мене це не проблема, особливо після шістнадцяти років, проведених у чужих головах, але, здається, з браком практики я втрачаю хист. Або це все через алкоголь. І ліки.
– Ви не граєте?
Якийсь час він мовчить.
– Вже давно не грав, – звучить відповідь. – Тут лише ви та ваш орендар?
– Ні, я… так. Я живу окремо від чоловіка. Наша донька з ним.
– Що ж. – Він кидає останній погляд на шахову дошку, телевізор; потім рухається до дверей. – Дякую за ваш час. Вибачте, що потурбував.
– Нічого, – кажу я, поки він виходить до передпокою. – І подякуйте від мене вашій дружині за свічку.
Він обертається, кидаючи на мене погляд.
– Ітан приніс.
– Коли це було? – питає він.
– Кілька днів тому. В неділю. – Стоп, який сьогодні день? – Чи в суботу. – Я починаю дратуватись; чому його хвилює, коли це було? – Це так важливо?
Він вже був розкрив рота, але так і не відповів. Блимнувши востаннє порожньою посмішкою, він зникає, більше не сказавши ані слова.
Перед тим, як завалитися до ліжка, я вглядаюся у вікна будинку 207. Он вони, сім’я Расселлів, зібралися у вітальні. Джейн та Ітан на дивані, Алістер навпроти них, у кріслі, щось зосереджено розповідає. Хороший чоловік і хороший батько.
Хтозна, що діється в цій сім’ї? Я усвідомила, що це запитання без відповіді, ще на початку своєї кар’єри. «Ти роками працюєш із