LITMIR.BIZ

      За десять хвилин ми вже заливаємося вином. Джейн запалює сигарету «Вірджинія Слім», потім ще одну, і скоро повітря наповнюється локонами диму, що звиваються над нами, бовтаються попід стелею. Рислінг має присмак диму. Я усвідомлюю, що не маю нічого проти; це нагадує мені аспірантуру, беззоряні ночі під барами Нью-Гейвена,[131] чоловіків із ротами, наче попіл.

      – Багацько в тебе там мерло, – каже вона, оглядаючи кухонну стійку.

      – Я замовляю одразу цілу партію, – пояснюю я. – Мені подобається.

      – Часто поповнюєш запаси?

      – Усього кілька разів на рік. – Насправді, як мінімум, раз на місяць. Вона киває.

      – Ти отак вже… Скільки ти казала? – запитує вона. – Шість місяців?

      – Майже одинадцять.

      – Одинадцять місяців. – Вона округлює губи. – Не вмію свистіти. Але вдай, ніби я щойно це зробила. – Вона чавить сигарету в мисочці, складає разом пальці та нахиляється вперед, наче до молитви. – То що ти тут робиш цілими днями?

      – Консультую людей, – благородно відказую я.

      – Кого?

      – Людей в інтернеті.

      – А-а-а…

      – Ще вивчаю французьку через інтернет. І граю в шахи, – додаю я.

      – В інтернеті?

      – В інтернеті.

      Вона проводить пальцем уздовж рівня вина свого келиха.

      – Той інтернет, – каже вона. – Це щось на кшталт твого… вікна у світ?

      – Ну, як і моє реальне вікно. – Я вказую на скляний простір за її спиною.

      – Твоя підзорна труба, – каже вона, і я червонію. – Та я жартую.

      – Вибач за…

      Вона відмахується рукою, закурює нову сигарету.

      – Та цить ти. – Дим цівкою збігає їй з рота. – У тебе є справжні шахи?

      – А ти граєш?

      – Колись грала. – Вона спирає сигарету на миску. – Покажи, на що ти здатна.