LITMIR.BIZ

Скачать книгу

востаннє, коли я рахував, було 257.

      – Справжній романтик! – весело гаркнув Ґровер. – Ешлі, як ви познайомилися з вашим нареченим?

      – У залі суду. Я писала статтю про судовий процес над однією зіркою в Атланті, він же представляв інтереси іншої сторони. Я взяла в нього інтерв’ю, а він запросив мене на побачення.

      – Чудово! А які плани на медовий місяць?

      – Італія. Двотижнева мандрівка – від Венеції до Флоренції.

      Тут літак трохи труснуло.

      – Суто з цікавості, пане…

      – Ґровер, просто Ґровер.

      – Добре. Ґровере, скільки ви маєте годин у повітрі?

      Літак різко ліг на праве крило, а потім вирівнявся, від чого мій шлунок ледь не вискочив з рота.

      – Вам, мабуть, цікаво, чи зможу я доправити вас на весілля і не врізатися в жодну гору дорогою?

      – Ага.

      Ґровер «помахав крилами» літака, очевидячки вихваляючись. Я зі страху вчепився в ручку над головою.

      – Службу в армії брати до уваги?

      – Без армії.

      – Десь п’ятнадцять тисяч годин.

      – А разом з армією? – Ешлі помітно заспокоїлася.

      – Гадаю, до двадцяти.

      Я відпустив ручку – пальці аж почервоніли від напруги.

      – Ви як? Нормально? – весело спитав Ґровер.

      Тут з-під його сидіння виліз пес, зручно влаштувався на колінах у свого господаря та почав роздивлятись нас через його плече. Енергії у цієї білки на стероїдах було хоч греблю гати – песик без упину крутився та щось там собі гарчав. Ноги по десять сантиметрів, зуби та хвіст – от і весь собака. Хоча поводився він так, наче вважав увесь літак за свою територію і навіть думки не припускав, що він тут не головний.

      – Знайомтеся, це Танк – мій другий пілот.

      – А в нього скільки годин у повітрі?

      – Тисячі три чи чотири, – відповів Ґровер, хвильку поміркувавши.

      Танк повернувся та почав уважно видивлятися щось попереду. Потім – вочевидь задоволений побаченим, – знову зник під сидінням.

      Я трохи нахилився вперед, щоб роздивитися Ґроверові руки: великі, грубі, м’язисті, із сухою шкірою та великими суглобами. На пальці була потерта обручка: вона доволі вільно обіймала нижню частину пальця, але було зрозуміло, що через суглоб без мила її не зняти.

      – А скільки ми летітимемо?

      Він дістав з кишені срібного годинника та клацнув кришечкою (під нею була вицвіла фотографія вродливої жінки), потім поглянув на GPS і ще раз перевірив якісь прилади. Було видно, що він тут не новачок.

      – Беручи до уваги боковий вітер, за дві години будемо на місці. – Він закрив годинника.

      – Ґровере, а діти у вас є?

      – П’ятеро. І тринадцятеро онуків.

      – А ви часу не гаяли! – засміялась Ешлі.

      – Аякже! Три сини та дві доньки. Наш молодший вже, мабуть, старший за вас. Бене, вам скільки років?

      – Тридцять дев’ять.

      – А вам, Ешлі?

      – Хіба ви не знаєте, що не можна питати леді про її вік?

      – Ну, не можна саджати двох людей на заднє сидіння цього літака, але я вже надто старий, щоб дотримуватися дурних правил. Та і вам там наче непогано.

      – А

Скачать книгу