LITMIR.BIZ

Скачать книгу

за інших дітей. Тому він доклав до мого таланту свій запал – чи raison d’etre[21], як він полюбляв казати. Ненависть не примусила на себе довго чекати, бо мої результати ніколи не були достатньо хорошими для нього. Він завжди сприймав мене лише з позиції секундоміра. Коли ми з Рейчел почали жити разом, нас потягло в гори. На той час я вже мав добрі ноги та легені, тому ми швидко почали знаходити свої стежки, взялися купляти спорядження. Чи не кожні вихідні ми ходили в гори. Власне, тоді я дечого навчився. І вона теж.

      – Я хотіла б з нею познайомитися.

      – Ну, може, ще бойскаути чогось мене навчили, – всміхнувся я.

      – Ти що ж, і бойскаутом був?

      – Був. Це чи не єдине, що дозволяло мені на якийсь час позбутися батька – він подумав, що там мене зможуть навчити чогось, чого він не може. Тож він і возив мене на всілякі заходи.

      – Ну й що, до якого рівня ти доріс?

      Я стенув плечима.

      Її така відповідь не влаштувала.

      – Ну давай, зізнавайся. Ти ж, мабуть, якийсь там Яструб, чи Скопа, чи…

      – Та щось таке.

      – Ну скажи!

      – Орел.

      – Ага, Орел. Чудово. Скаут-Орел!

      Думаю, ті балачки допомагали їй подолати біль.

      – Ну що ж, тепер маємо змогу перевірити, чи дійсно ти заслужив ті значки.

      – Ага, – я увімкнув GPS, і той блимнув лампочкою. Ешлі уважно глянула на прилад.

      – А що, за роботу з електронікою теж давали значки?

      Я постукав по корпусу.

      – Та, гадаю, він просто замерз. Слухай, а поклади його собі в мішок, будь ласка. Може, зігріється та ще трохи попрацює.

      Вона відсунула краєчок, і я обережно поклав прилад їй коло коліна.

      – Електронні прилади не люблять мороз – він зле впливає на мікросхеми. Та іноді їх ще можна відігріти.

      – Вінс – мій наречений – анічогісінько про це все не знає. Якби він був у цьому літаку, то шукав би найближчий «Старбакс» і лаявся б, що мобільник не ловить. Господи, усе б віддала за чашку кави.

      – Ну, усе віддавати не треба…

      – Та ти що! У тебе є кава?!

      – Мабуть, у мене крім бігу та гір є ще й третя пристрасть – кава. І не конче у такій послідовності.

      – Даю тисячу доларів за чашку.

      Я щиро переконаний, що після компаса на друге місце у рейтингу туристичних винаходів заслуговує джет-бойл. А може, навіть і на перше. Хоча пуховий спальник також може з ним позмагатися. Я напхав у чашу снігу та клацнув пальником. Поки розтавав сніг, я заходився шукати пакунок із кавою. На жаль, лишилося небагато – на кілька днів, якщо розтягти задоволення.

      – Бен Пейн… Це ж просто диво! Ти приймаєш кредитки? – Ешлі справді зраділа, побачивши той пакунок.

      – А ти дійсно поціновувачка. Це ж треба – вельми скрутна ситуація, а ми насолоджуємося такими дрібницями.

      Колись за кілька доларів я придбав невеличкий аксесуар, за допомогою якого чаша джет-бойла перетворюється на френч-прес[22] – він покращив не одну сотню ранків. Вода швидко закипіла, і я обережно

Скачать книгу