LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вони вже розуміють, що я зникла. Але ж де вони мене шукатимуть? Вони ж тільки знають, що я взяла ваучер у готель…

      – А судячи зі слів Ґровера, я взагалі не можу знайти жодної причини сподіватися на те, що нас шукатимуть. Немає жодного документа стосовно нашого польоту – пілот не заповнював ніяких паперів, бо вони, за його словами, були не потрібні. І – ось ця частина подобається мені понад усе, – дві дорослі людини з вищою освітою сіли в літак, не сказавши про це жодній живій істоті. Ми зробили все, щоб цей політ наче й не існував.

      Ешлі ошелешено дивилася на Ґровера.

      – Але ж він таки існував… – Вона перевела погляд. – Я просто думала, що ми швиденько долетимо до Денвера… Втечемо від тієї бурі. У мене з’явиться двоє нових друзів. І я покваплюся далі у своїх справах…

      – Ешлі, пробач мені, будь ласка, – урвав її я. – Знаю, що понад усе тобі хотілося б опинитися десь у манікюрному салоні або готуватися до передвесільної вечері.

      – Не звинувачуй себе, – вона похитала головою. – Ти ж хотів як краще. Я була дуже рада, що ти запропонував мені полетіти. Звісно, не зараз, – вона окинула поглядом нашу «печеру» та лягла на свій мішок. – Ми з подругами планували їхати у спа на масаж. Чув про масаж гарячими камінцями? Ото на такий. А тепер замість гарячих камінців у мене крига. Й одна холодна каменюка, – кивнула вона в бік уламка скелі, на який я спирався. – Десь там зараз весільна сукня, яку нікому вдягти, та наречений, котрого ніхто не чекатиме біля вівтаря. Знаєш, скільки коштувала та сукня?

      – Я певен, сукня нікуди не дінеться. І наречений теж, – я знову простягнув їй чашу з водою, і вона допила. Це вже сімсот мілілітрів. – Зараз твій гумор – це дар.

      – А наскільки буде смішно, якщо я скажу, що хочу попісяти?

      – Ну, насправді це добре. І не дуже добре водночас. – Я бачив, як вона лежить на мішку без жодної змоги поворухнутися.

      – То як ми до цього поставимося?

      – Треба придумати, як це владнати таким чином, щоб не тиснути на пошкоджену ногу. Господи, що завгодно віддав би зараз за катетер.

      – Е, ні. Не треба отих штук. Терпіти їх не можу. Цей отвір загалом не призначений для того, щоб щось туди встромляти.

      Я дістав з рюкзака одну зі своїх туристичних пляшок із широким горлом.

      – Ну, тоді ось таким трибом.

      – Що, просто отак?

      – Ну, оскільки збігати за кущ ти не хочеш, то доведеться робити це тут. Я допоможу. – Я видобув свій швейцарський ніж. – Штани треба буде розрізати до стегна збоку, а під тобою я викопаю ямку для пляшки та своєї руки. Якось так. Відсунемо твою білизну – і попісяєш у пляшку.

      – А я думала, гірше вже нікуди.

      – Мені ще й доведеться перевірити кількість сечі та її колір.

      – Колір?

      – Чи немає крові. Бо якщо є, то імовірне пошкодження внутрішніх органів.

      – Гадаєш, мені замало пошкоджень?

      – Ну, я хочу точно знати, що їх немає.

      Я розрізав штани та відсунув одяг убік. Спершись на здорову руку, Ешлі обережно підняла своє тіло.

      – Кажи, коли можна, – глянула вона на мене.

      Я підсунув пляшку та кивнув.

      – Мабуть, це найпринизливіша

Скачать книгу