LITMIR.BIZ

Скачать книгу

високо.

      – Біль – це слабкість, що виходить із твого тіла, – говорив він низьким голосом, киваючи головою.

      А я просто з останньої сили піднімав ті коліна, витріщався на пісок та думав: «Може, задля різноманіття виженемо трохи слабкості з твого клятого тіла?»

      «Слабкості» у його будинку я втратив чимало.

      Ще до сьомої ранку я пробігав 11–16 кілометрів залежно від дня тижня. Потім ішов до школи та докладав усіх зусиль, щоб не заснути просто на уроці. Після уроків вирушав тренуватися на стадіон чи бігав кроси з командою – після моїх ранкових катувань це було просто відпочинком.

      У батька була своя фірма з півсотнею трейдерів, яких він нерідко виганяв, якщо вони не могли впоратися з навантаженням. Без жодного жалю. Фондовий ринок зачинявся о четвертій вечора, тож о 16: 15 він, розпустивши краватку й діставши секундомір, кидав на мене сердитий погляд через паркан стадіону.

      Відданості у нього було хоч греблю гати, це точно.

      У старшій школі я виграв спринт на 400 метрів – прийшов за 50,9 секунд, – був першим в естафеті на 4×400 та зробив милю[20] за 4: 28. Я тричі став чемпіоном штату. Тато забрав мене зі стадіону та мовчки відвіз додому. Жодного святкування. Ніякого відпочинку.

      – П’ята ранку настане як завжди. Якщо хочеш наступного року прийти менш як за чотири хвилини – у тебе чимало справ, юначе.

      Десь тоді я почав розуміти, що для батька головне – мої показники. І що ці показники ніколи не будуть достатньо добрими. У навчанні він вимагав від мене тільки п’ятірки – «чотири з плюсом теж непогано, але краще б тобі трохи напружитися». Друзів у мене було мало, бо за межами школи я або бігав, або спав.

      У передостанньому класі я побив кілька рекордів штату та країни. Щоправда, популярним хлопцем мене це не зробило – усі дівчата дивилися лише на футболістів. Хоча ті, хто знався на справі, почали мене поважати. Наприклад, бігуни. І ти.

      Ти принесла в моє життя сміх і світло. Тепло. Ти бігала разом зі мною, кидала на мене веселі погляди та змахувала краплини поту з чола. А я – я думав лише про те, як мені змити з себе усе, що ліпив батько, й умитися тобою.

      Батько виліпив мене. Він зробив мене тим, ким я є. Але його головним інструментом був біль. Він лишав мене порожнім. Я не вмів відчувати нічого, крім болю. А ти – ти сповнила мене до країв. Уперше я міг тренуватись і не знати болю. Ти дала мені те, чого я ніколи не знав: любов, що не залежала від секундної стрілки.

      Розділ сьомий

      Коли я прокинувся, було темно. Годинник сповістив, що вже 12: 01 ночі. Минув цілий день. У голові промайнула думка перевірити дату. Щоб усвідомити це, знадобилося кілька секунд. Не один день, а два. Ми з Ешлі проспали тридцять шість годин поспіль.

      Крізь прозорий дах на мене світили мільярди зірок. Здавалося, їх можна торкнутися. Та велика зелена пляма, яку ми бачили на моніторах в аеропорту, пройшла, лишивши по собі товсту білу ковдру. Я озирнувся й позаду ліворуч побачив величезний місяць. Схотілося зійти на оту гору ліворуч та з її верхівки ступити просто на місяць.

      Знов

Скачать книгу