LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до образ в бік якоїсь азійської жінки і її двох малих дітей.

      – Йобана курва пакистанська!

      – Уйобуй взад до своєї країни.

      Видаючи мавп’ячі гамір і жести, вони залишили станцію.

      – Які чарівні, делікатні молоді люди, – сказав Стіві тій жінці, котра подивилась на нього, наче крілик на ласку. Вона бачила чергового білого молодика, якому плутався язик, скривавленого і з запахом алкоголю. Понад усе, вона бачила на ньому футбольний шарф, як на тих парубках, що її ображали. На її думку, відмінність кольорів не важила, і в цьому вона була права, усвідомив Стіві з гірким сумом. Імовірно, так само її могли б принижувати хлопці в зелених шарфах. У кожнім фанатськім гурті маються свої гівнюки.

      Потяг запізнювався на двадцять хвилин – бездоганне дотримання графіка за стандартами Британської залізниці. Стіві загадався, чи буде Стелла на цьому потязі. Його накрило параноєю. Страх хвилями прокочувався крізь нього. На кону стояло багато, найбільше за всі часи. Він не міг роздивитись її, не міг навіть відтворити її образ у своїй уяві. Потім вона вигулькнула мало не перед ним, інакша за його думки про неї, реальніша, навіть вродливіша. Усмішка, вираз взаємоемоційного відгуку. Він пробіг коротку дистанцію до неї і вхопив її в обійми. Вони довго цілувалися. Коли припинили, платформа була пустельною і потяг давно перебував на своєму шляху до Данді[69].

Само собою ясно

      Йа чую пекельний рейвах, шо наближається з коридору. Кумарний втиснувся у віконну заглибину поруч з нами і насторочився, мов той пес, шо почув свисток. Мене кида в дрож. Цей ґвалт крає мене на шмаття.

      До кімнати з гойканням входить Леслі. Це жахливо. Йа жадав, аби вона це припинила. Зараз же. Йа не міг цьому зарадити. Ніхто з нас не міг. Нічо йа так сильно не хтів у цім житті, як шоб вона припинила верещати.

      – Мала сконала… мала сконала… Зоря… ох, Боже мій… ох, бля, Господи, – це було ледве не все, шо йа добрав серед тих жахливих звуків.

      Леслі пада на стареньку канапу. Мої очі прилипають до ’коїсь бурої плями на стіні понад нею. Шо то, нахер, таке? Відкіль воно там взялося?

      Кумарний зірвався на рівні. З очима вибалушеними, як у жаби. Саме її він нам і нагадував завше – жабу. Те, як він, завмерлий, підхоплюється з усякої пози, раптом стаючи таким прудким. Кілька секунд він дивиться на Леслі, а потім газує до спальні. Метті й Мотика роззираються невтямливо, та навіть крізь свою торчкову стуманеність вони здатні допетрати, шо трапилося щось погане. Господи, я ж так і знав, бля. І промовив те, шо завше кажу, коли трапляється щось погане:

      – Йа зара’ зварю троха, – кажу йа їм.

      Очі Метті впинаються в нас. Він нам кива. Мотика підводиться й перебирається на канапу, сідаючи за пару футів від Леслі. Вона закрива собі руками обличчя. Цілу хвилину йа думав, шо Мотика торкнеться її. Надіявсь, шо він це зробить. Йа прагну, щоб він так зробив, та він тіки зирить на неї. Йа второпав, навіть звідси, що він уп’явся очима в оту велику родимку в неї на шиї.

      – Це йа винна… йа винна, – схлипує вона

Скачать книгу