Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі - Чарлз Дахіґґ

Скачать книгу

експеримент тривав уже кілька тижнів.

      – Ні, не знаю, – відповів Юджин.

      – Я покажу вам деякі предмети. Знаєте навіщо?

      – Я маю описати їх вам чи сказати, для чого їх використовують?

      Юджин не пам’ятав анічогісінько з попередніх тестувань. Але за кілька тижнів його результати поліпшилися. Через 28 днів Юджин у 85 % випадків вибирав «правильний» предмет. Через 36 днів – у 95 %. Одного разу після тестування Юджин здивовано глянув на дослідника.

      – Як мені це вдається? – запитав він.

      – Розкажіть мені, що відбувається у вашій голові, – відповів науковець. – Ви кажете собі подумки: «Оцей я вже бачив»?

      – Ні, – похитав головою Юджин. – Воно якось засіло ось тут, – показав він на свою голову, – і рука сама бере те, що треба.

      Сквайр чудово зрозумів, що він мав на увазі. Юджин бачив вказівку: пару предметів, завжди в однаковій комбінації. Існував шаблон поведінки: він брав один предмет і дивився, чи є внизу наклейка, хоча при цьому уявлення не мав, навіщо перевертає папірець. Далі йшла винагорода: задоволення, яке він переживав, відшукавши наклейку зі словом «правильно». Урешті у нього сформувався цикл звички.

      Щоб упевнитись, що це справді звичка, Сквайр провів ще один експеримент. Він поклав перед Юджином усі шістнадцять предметів одночасно. І попросив його скласти всі «правильні» предмети на одну купку.

      Юджин не знав, із чого почати.

      – О Боже, як усе це запам’ятати? – зітхнув він.

      Чоловік сягнув рукою по один предмет і вже майже перевернув на другий бік, як дослідниця, що проводила експеримент, його зупинила.

      – Так не можна, – пояснила вона. – Предмети треба розкласти на купки. Навіщо ви їх перевертаєте?

      – Мабуть, це просто звичка, – відповів Юджин.

      Завдання виявилось йому не до снаги. За рамками циклу звички предмети не мали для нього жодного сенсу.

      Саме цього доказу шукав Сквайр. Експерименти засвідчили, що Юджин має здатність виробляти нові звички, попри те, що завдання чи предмети він запам’ятовує щонайдовше на кілька секунд. Тепер було зрозуміло, як Юджин міг щоранку ходити на прогулянки. Надворі він кожного разу бачив одні й ті ж вказівки – дерева на розі вулиці чи поштові скриньки, розміщені в певному місці, – і хоча упізнати свого дому не міг, звички неодмінно допроваджували його до дверей. Крім того, стало ясно, чому Юджин снідав по три-чотири рази на день, навіть коли не відчував голоду. Якщо існували правильні вказівки – наприклад, грало радіо чи крізь вікно падали промені ранкового сонця – він автоматично дотримувався сценарію, продиктованого базальними ядрами.

      Навіть більше: у житті Юджина існували десятки інших звичок, що стали помітними допіру тоді, коли їх узялися зумисне шукати. Наприклад, до Юджина часто навідувалась його донька. Вона трохи балакала з татом у вітальні, потім рушала на кухню до мами, а тоді йшла собі, помахавши на прощання рукою. До того часу Юджин

Скачать книгу