LITMIR.BIZ

Скачать книгу

надзвичайно важливе відкриття, яке виявило фундаментальну істину: коли виникає звичка, мозок припиняє повноцінну участь у процесі ухвалення рішень. Він більше не напружується, а перемикається на інші завдання. Якщо ви не почнете зумисно викорінювати звичку – тобто не знайдете нових шаблонів поведінки – старий шаблон активуватиметься автоматично.

      Звичку легше контролювати, якщо принаймні знати, як вона працює, – знати структуру циклу звички. Тоді її можна розділити на складові елементи й працювати з кожним окремо.

      – Ми проводили експерименти, під час яких навчали щурів проходити лабіринт доти, доки це не входило у звичку, а тоді цю звичку знищували, розміщуючи винагороду в іншому місці, – розповідає Енн Ґрейбіл, науковець із МТІ, яка керувала багатьма дослідженнями базальних ядер. – Пізніше ми клали винагороду на старе місце, тоді запускали щура, і – не повірите! – стара звичка тут як тут! Звички ніколи не зникають безслідно. Вони закодовані у відділах нашого мозку, і це неабияка перевага, бо уявіть собі, якби після кожної відпустки нам доводилось наново вчитись керувати авто! Проблема в тому, що мозок не бачить різниці між поганими й добрими звичками, тому, якщо колись у вас була погана звичка, вона й досі там – причаїлася в мозку й чекає на правильні вказівки й винагороди[23].

      Ось чому так важко виробити звичку регулярно займатися спортом чи правильно харчуватися. Якщо ми звикнемо сидіти на дивані замість бігати чи хапатимемо пампушку щоразу, як заходитимемо на кухню, ці шаблони назавжди залишаться у нашій голові. І навпаки: навчившись створювати нові неврологічні шаблони, що пересилять старі – себто навчившись керувати циклом звички – ми змусимо погані схильності відступити, як це вдалося Лізі Аллен після поїздки до Каїра. Дослідження доводять: щойно виникне новий шаблон – ходити на пробіжки чи не звертати уваги на тарілку з пампушками – ця поведінка, як і будь-яка інша звичка, стане автоматичною.

      Якби циклів звички не існувало, наш мозок не зміг би опрацювати мільйони деталей повсякденного життя і вийшов би з ладу. Люди, чиї базальні ядра були вражені внаслідок травми чи хвороби, часто стають розумово паралізованими. Їм важко виконувати найпростіші дії – відчиняти двері чи вирішувати, що з’їсти на обід. Вони втрачають здатність ігнорувати неістотні деталі. Наприклад, одне дослідження виявило, що хворі з ураженими базальними ядрами не можуть розпізнати виразу обличчя, як-от переляку чи відрази, бо не можуть визначитися, на яку частину лиця треба дивитися. Без базальних ядер ми втрачаємо доступ до сотень звичок, якими керуємося кожнісінького дня. Чи замислилися ви сьогодні вранці, який черевик зав’язувати першим – правий чи лівий? Вам було важко визначитись, коли чистити зуби – перед тим, як прийняти душ, чи після?

      Звісно, що ні. Це звичні рішення, які не потребують зусиль. Над цими діями не замислюєшся – за умови, що базальні ядра не ушкоджені, а вказівки – незмінні. (Утім, у відпустці ви, цілком імовірно, по-іншому

Скачать книгу