Проста послуга - Дарсі Белл

Скачать книгу

на неї на весільному фото, а мій щойно віднайдений брат – на мого батька. І ось ми стоїмо там, щаслива пара молодят просто з верхівки весільного торта, клоновані й реанімовані двадцять років по тому. Що я можу сказати? Це було пікантно.

      Я була в джинсах і футболці, але помітила, що стою так само, як мама на фотографії: лікті притиснуті до боків, руки складені на грудях, як лапки бурундука. Змусила себе опустити руки й стати нормально – і побачила, як Кріс зиркнув на мої груди.

      Чи здогадувалася моя мама про щось? Це тому вона казала, що у всіх є таємниці? Я ніяк не могла змусити себе спитати про це в неї, особливо після того, як Кріс увійшов у наше життя.

      Вона запросила його на кухню за стіл і пригостила холодними закусками, які залишилися з поминок. Ми замовили набагато більше їжі, ніж було треба, й хоча поява несподіваного брата лише примножувала шок від втрати батька, сам фізичний факт того, що Кріс сидів на батьковому місці й спокійно їв мортаделлу, перетворював ситуацію на майже нормальну. Майже звичайну.

      Мама сказала:

      – Крісе, нам так шкода, що ми не запросили тебе на похорон!

      Чому мама вибачалася? Тому що вона завжди так робила – так, як мають робити жінки. Вічно ми у всьому винні! Й хоча мені було шкода матері, та однак хотілося, щоб вона замовкла.

      Кріс здивувався:

      – Та Боже, чого б ви мене запрошували? Ви не знали про моє існування.

      Ми всі, напевне, думали, що то була татова провина. Але звинувачувати його було трохи запізно.

      Кріс сказав:

      – Це я маю вибачатися.

      – За що? – запитала мати.

      – За те, що з’явився ось так. І напевне… за те, що я є.

      У Кріса була гарна посмішка. Ми всі знову посміялися. За сьогодні ми сміялися більше, ніж за весь час після татової смерті.

      – Візьміть ще, – сказала мама і доклала їжі на тарілку, не чекаючи на його відповідь.

      Мені подобалося дивитись, як він їсть, вдячно й жадібно.

      Чи склалося б моє життя інакше, якби мама не сказала, що дорога довга і Крісові вже запізно вертатися додому? Якби вона не запросила його залишитися на ніч?

      Сталося те, що й мало статися. Ми з Крісом проговорили цілу ніч. Я не пам’ятаю, про що саме говорили. Про життя, сподівання, страхи. Про дитинство, про мрії. Що я, власне, мала сказати? Що я знала? Мені було вісімнадцять. Дитина.

      Уранці Кріс попросив мій номер телефону. І наступного дня зателефонував. Він не повернувся у Вісконсин. Зупинився в готелі неподалік від нашого будинку.

      У мене вже був хлопець. Незадовго до цього ми ходили з ним на випускний. Кілька разів займалися сексом. Він був перший, з ким у мене був секс, і я не розуміла, через що увесь цей галас.

      Я не думала про свого хлопця. Думала про те, як мені швидше доїхати до мотелю, не заробивши штрафу.

      Кріс сказав мені, в якому номері зупинився. Стукаючи в двері, я тремтіла – і так, тремтячи, й увійшла в кімнату, сором’язливо поцілувала його, вітаючись, і почала шукати очима місце, де б сісти. Біля письмового столу стояв хиткий стілець. На ньому був охайно складений його

Скачать книгу