Проста послуга - Дарсі Белл

Скачать книгу

сказала я. – Оце полегшення. Вибачте, що я вас потурбувала.

      – Нічого, – сказав він. – Cміливо телефонуйте мені в разі потреби… Стефані.

      Тільки поклавши слухавку, я усвідомила, що він не запитав, як справи в Нікі. Та що він за батько такий? Що він за чоловік? Хіба він був анітрохи не стурбований через свою дружину? Але чого йому хвилюватися? У них обох робочі відрядження, окремо одне від одного. Отак вони й живуть. Невже я вважаю, що чоловік і жінка мають щодня телефонувати одне одному?

      До того ж я його розбудила. Чимало чоловіків перебувають у напівпритомному стані ще довго після того, як прокинуться. Привілей, який самотні матусі не можуть собі дозволити. Ще один.

      Того вечора Емілі не повернулася. Я не телефонувала Шонові й знову вдавала, що все гаразд. Звичайний вечір із дітьми. Нікі то плакав, то заспокоювався. Я дозволила хлопцям залізти в моє ліжко і дивитися мультики, аж поки на настав час вкладатися до сну. Усі погані думки витіснила в найдальший закуток свідомості – мами це вміють. Я мусила бути терплячою. Дати цій ситуації розвиватися ще один день. Мені не залишається нічого іншого – лише чекати.

      Емілі не повернулася і наступного вечора, коли з Англії приїхав Шон. Зателефонував мені з аеропорту. Тепер він теж здавався стурбованим. Закинув речі додому, де сподівався (чи боявся) побачити Емілі. А потім заїхав до мене.

      Почувши голос тата, Нікі вилетів з кімнати Майлза. Обійняв його. Шон узяв сина на руки, поцілував і притиснув до грудей.

      Якимось чином присутність Шона в моєму будинку, те, як він тримав свого наляканого, але хороброго хлопчика, перетворили мої ріденькі страхи на міцну кригу.

      Це не сон. Моя подруга зникла. Мами, будь ласка, допоможіть!

З любов’ю,Стефані.

      8

      Стефані

      У всіх є таємниці, так казала моя мама. Не найкраща річ, яку можна сказати доньці, якщо хочеш виростити з неї здорову людину, яка вибудовує з людьми здорові стосунки. Та в мами, звісно ж, були на це причини.

      За чотири дні після того, як помер мій батько – мені було тоді вісімнадцять, – у наші двері постукав незнайомець. Мама виглянула у вікно і сказала:

      – Дивись, Стефані, це твій батько.

      Я чула вираз «збожеволіти від горя», та з мамою все було гаразд. Звісно, серце її розривалося від горя. Вони з батьком кохали одне одного. Принаймні, наскільки я знала.

      Можливо, ніхто з нас не вірив, що батько помер. Він багато подорожував, тож після того серцевого нападу на майданчику для гольфу, поблизу нашого будинку в околицях Цинциннаті, ще деякий час цілком можна було подумати, що він у відрядженні. Він був директором фармацевтичної компанії й відвідував конференції та зустрічі по всій країні.

      Хай там як, насправді моя мама хотіла сказати ось що:

      – Дивися, ось такий вигляд мав твій батько, коли йому було двадцять чотири. Того року ми одружилися.

      Я визирнула у вікно.

      Молодий чоловік на порозі був достоту як наречений на весільному фото моїх батьків.

      Я ніколи досі його не

Скачать книгу