Всього не забудеш - Венді Вокер

Скачать книгу

приїжджали із сусіднього містечка Кренстон. Том запам’ятав її усмішку. Перший знак того, що сталося щось набагато серйозніше, ніж вони чекали. Люди недооцінюють приховані повідомлення у виразах обличчя. Подумайте, як усміхаються друзям, чия дитина-підліток напилася. Те співчуття було би трохи жартівливе, а усмішка говорила б: «Нічого, чуваче, з підлітками тяжко. Згадай, якими ми були?» А тепер уявіть, якою буде усмішка, якщо на дитину напали. Та усмішка, звісно, промовлятиме інше: «О Господи! Мені так шкода! Бідолашна дитина!» Цей жаль заляже в погляді, у лінії плечей, у складках біля рота. Коли медсестра усміхнулася, Том одразу ж забув про те, що хотів якось стримати дружину від різкості під час відвідин дочки. Вони пройшли крізь двері безпеки до зали медичного сортування і попрямували до іншого реєстраційного столу, де медсестра заповнювала якісь документи біля екрана комп’ютера. Зовсім інша жінка, але та сама співчутлива усмішка. Вона підняла телефонну слухавку й викликала лікаря.

      Я чітко уявляю собі ту мить. Шарлотта в бежевій коктейльній сукні, її біляве волосся старанно зачісане. Руки схрещені на грудях – позерство для Дженні й для персоналу, що, напевно, їх засуджує. І Том, вищий від неї на півфута, ховає руки в кишенях штанів кольору хакі, тупцюється з тривожним занепокоєнням, його інстинкти б’ють на сполох, переростаючи в нестримні здогади. Вони обоє засвідчили, що ті кілька хвилин, які вони чекали на лікаря, тоді здалися годинами.

      Шарлотта була дуже спостережлива й одразу ж зауважила трьох поліціянтів, що в кутку пили каву з автомата. Вони стояли до Крамерів спинами, розмовляючи з медсестрою. Медсестра помітила Шарлоттин погляд і щось їм прошепотіла, тож і поліціянти обернулися, щоб глянути на неї. Том у цей час відвернувся в інший бік, але й він зрозумів: на них чомусь звертають увагу.

      Ніхто з подружжя не міг пригадати ті конкретні слова, якими лікар повідомив їм, що сталося насправді. Шарлотта, напевно, на одну коротку мить пошкодувала, що вони знайомі з лікарем – його дочка ходила до Лукасової початкової школи у молодший клас. Це змусило Шарлотту турбуватися, чи підмочена репутація дочки якось не відобразиться на їхньому синові. Лікаря звали Роберт Берд. Чоловік до сорока. Рідке каштанове волосся, привітні блакитні очі, які звузилися, коли він заговорив. Кожен із них описував цього чоловіка, згадуючи ту мить, коли він почав перелічувати поранення Дженні. Зовнішній розрив промежини й заднього проходу… ректальні й вагінальні ураження… синці на шиї та спині… хірургічне втручання… шви… відновлення.

      Слова вилітали з його рота й плавали навколо, але Шарлотта й Том не могли їх уторопати, немов лікар говорив іноземною мовою. Шарлотта кілька разів похитала головою і безжурно промовила «ні». Вона чомусь вирішила, що лікар переплутав їх із батьками іншої пацієнтки, тому намагалася спинити його від обговорення неприємних подробиць чужого горя. Вона повторила своє ім’я і сказала, що їхню дочку привезли сюди, бо вона перебрала на вечірці. Том

Скачать книгу