LITMIR.BIZ

Скачать книгу

я – криками. – Вона насуплено глянула на сина. – Принаймні криків у твоїй пісні немає.

      – І я отримую роялті, – сказав Ларрі. – Певний відсоток за кожен проданий запис. І це десь…

      – Можеш не продовжувати, – мовила вона й махнула на нього рукою. – Усю математику я прогуляла. Вони тобі вже заплатили чи взяв ту куцу машину в кредит?

      – Заплатили, та поки що небагато, – сказав він, ковзнувши до межі правди з брехнею, але не перетнувши її. – За автівку зробив перший внесок. І решту виплачу.

      – Вигідні кредитні умови, – гірко промовила вона. – Так збанкрутував твій батько. Лікар сказав, що то серцевий напад, та він помилився. Твій батько помер від розбитого серця. Відправився на той світ на вигідних кредитних умовах.

      Таку мову Ларрі чув уже не раз, тож просто слухав і автоматично кивав у потрібних місцях. Батькові належала галантерейна крамниця. Але тоді неподалік відкрився один із «Робертів Голлів»,[45] і за рік батьків бізнес занепав. По втіху він звернувся до їжі й за три роки набрав 110 фунтів. Коли Ларрі було дев’ять років, батько впав мертвим у закусочній на розі – просто перед тарілкою з недоїденим сендвічем із котлетою. Коли материна сестра намагалася втішити жінку, яка того не потребувала, Еліс Андервуд сказала, що могло б бути гірше. Відвівши погляд, вона втупила очі у свояка й сказала, що замість їжі могла бути випивка.

      Далі Еліс виховувала Ларрі самотужки, і її забобони та прислів’я панували в його житті, аж допоки він не поїхав із дому. Коли вони з Руді Шварцом від’їздили на старому «форді» його товариша, мати провела його словами про те, що і в Каліфорнії є богадільні. Так, сер, то моя мама.

      – Ларрі, ти тут лишишся? – м’яко мовила вона.

      – А ти проти? – злякався він.

      – Місця вдосталь. У другій спальні й досі стоїть розкладне ліжко. Я наскладала там різного мотлоху, та можна посунути кілька коробок.

      – Гаразд, – повільно проговорив Ларрі. – Якщо не заважатиму. Я лише на кілька тижнів. Хотів побачити старих друзяк. Марка… Ґелена… Девіда… Кріса… ти їх знаєш.

      Вона підвелася, підійшла до вікна й прочинила його.

      – Ларрі, можеш лишатися скільки завгодно. Може, я не дуже вмію це висловити й показати, та однаково рада тебе бачити. Ми попрощалися не найкращим чином. Багато одне одному наговорили. – Вона повернулася до нього з напруженим, однак сповненим жахливої, неохочої любові обличчям. – Зі свого боку я жалкую про ті слова. Та ображала я тебе лише тому, що люблю. Я не знала, як правильно сказати про це, тож висловлювалася, як могла.

      – Усе гаразд, – сказав Ларрі, втупившись у стіл. Знову почервонів. Він це відчував. – Слухай, я докину на витрати.

      – Докинеш, як схочеш. А не схочеш – то й не треба. Я маю роботу. Тисячі інших – ні. А ти й досі мій син.

      Він подумав про задубілого кота, що наполовину випав зі сміттєвого бака, про Дьюї Димовуху, який усміхнено насипав своє добро в миски, і зненацька залився слізьми. Ларрі дивився на руки, що почали двоїтися в очах, і думав, що плакати мала б його мати – усе, що він розпланував, покотилося під три чорти, геть усе. Виявляється,

Скачать книгу