LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Та трохи посидьмо, га? А тоді повернемося.

      – Хочу з тобою про дещо побалакати. Мені треба було вивести тебе на вулицю, і ти мені був потрібен досить тверезим, аби зрозуміти, що я тобі втовкмачую.

      – І в чому ж річ, Вейне? – спитав він і подумав: «Почалося. Зараз буде задвигати».

      Та те, що говорив Вейн, геть не здавалося впарюванням якоїсь фішки, і на мить він опинився в ситуації «Супербоя», намагаючись сплести докупи кілька слів.

      – Вечірка мусить скінчитися, Ларрі.

      – Га?

      – Вечірка. Повернешся. Вирубиш музику, повисмикуєш усе з розеток, роздаси всім ключі від автівок, подякуєш за чудово згаяний час і проведеш до дверей. Здихаєшся їх.

      – Але так не можна! – обурився Ларрі.

      – А краще б послухався, – сказав Вейн.

      – Та чому? Чуваче, вечірка ж тільки розкочегарилася!

      – Ларрі, скільки тобі виплатила «Коламбія»?

      – А тобі це нащо? – примружився Ларрі.

      – Невже ти вважаєш, що мені потрібні твої гроші, Ларрі? Вруби мозок.

      Ларрі задумався, і до нього почало доходити, що наживатися Вейнові Стакі не було з чого. Вейн іще не пробився й так само, як і всі, хто допомагав Ларрі записувати альбом, перебивався різними підробітками, та, на відміну від більшості з них, Стакі походив із грошовитої сім’ї й стосунків із родичами не зіпсував. Батько Вейна володів половиною третьої за величиною компанії з виробництва електронних ігор, і в їхньої сім’ї був пристойний будинок у Бель-Ейр. Ларрі зачудовано зрозумів, що його власне багатство здавалося Вейнові чимось на кшталт купки бананів.

      – Певне, що ні, – пробубнів він. – Пробач. У мене таке враження, наче всі паскудні вилупки на захід від Лас-Веґаса…

      – То скільки?

      Ларрі обдумав запитання.

      – З урахуванням усього сім штук чистими.

      – Раз на квартал відсотки за сингл і раз на півроку – за альбом?

      – Точно.

      Вейн кивнув.

      – Суки, тримаються за того рака, поки не засвистить. Будеш цигарку?

      Ларрі пригостився й прикрив вогник долонею.

      – А ти знаєш, у скільки тобі стане ця вечірка?

      – Ясна річ, – кивнув Ларрі.

      – Дім ти зняв не менш ніж за тисячу.

      – Ага, так і є.

      Насправді ж оренда коштувала 1200 доларів плюс іще 500 доларів депозиту на випадок збитків. Він вніс депозит і половину місячної платні – разом 1100 доларів, іще 600 боргу.

      – Скільки за наркоту? – спитав Вейн.

      – Та мужик, треба ж було щось узяти. Це ж наче сир на крекерах «Рітц»…

      – Були трава й кокс. Ну, колися.

      – Кляті рахунки, – похмуро проговорив Ларрі. – П’ять сотень і п’ять сотень.

      – І на другий день усе скінчилося.

      – Ага, вже! – блимнув очима Ларрі. – Як ми з тобою виходили, я бачив дві миски того добра. Лишилося небагато, так, проте…

      – Чуваче, згадай Димовуху, – раптом Вейн почав розтягувати слова в дивовижно влучній пародії на говірку Ларрі. – «Просто запиши на мій рахунок, Дьюї. Слідкуй, щоб усього було вдосталь».

      Ларрі

Скачать книгу