LITMIR.BIZ

Скачать книгу

політики. Таку настанову добре ілюструє ставлення тогочасного галицького суспільства до діяльності Наталії Кобринської – жінки, ім’я якої традиційно асоціюють із початком українського жіночого руху в Галичині. Значна частина сучасників пов’язували висловлені нею ідеї з «переверненими головами», твори яких «отруювали душу молодим дівчатам». І це при тому, що ініціативи Кобринської мали дуже прагматичне значення: вони стосувалися самостійної видавничої діяльності жінок, а також заснування колективних селянських кухонь та дитячих садків як нагальних передумов зменшення завантаженості жінок з робітничої верстви і селянок. Для тогочасної більшості Наталія Кобринська залишилася незрозумілою. Таке ставлення до неї, видається, було пов’язане з тим, що вона «голосніше» за інших активних жінок свого часу наполягала насамперед на жіночих правах, а вже опісля – на їх національно-патріотичній діяльності.

      Створена Кобринською в 1884 р. організація – «Товариство руських жінок в Станіславові» – первісно проголошувала метою просвіту українських жінок виданням літератури, однак заснований для цієї мети фонд дуже швидко знайшов інше застосування. У новоствореній організації виокремилися три течії: Кобринська та її прихильниці, які наголошували на жіночому питанні й організаційній праці; консервативно налаштовані жінки, які вбачали найбільшу користь своєї самоорганізації у філантропії; група жінок, захоплених соціалізмом, які вважали, що фемінізм не на часі і головною є боротьба за національне визволення українців, а не за жіночі права. Як показало майбутнє, перевагу здобули останні (усі наступні організації українок у Галичині не сприймали фемінізм як єдину підставу для свого об’єднання). Однак найпоказовішим у концепті «жінки і політика» були стосунки Кобринської зі, здавалося, однією з найпрогресивніших у питаннях жіночої емансипації політичною партією тогочасної Галичини – Радикальною. Задум Кобринської створити в її лавах окреме жіноче угрупування так і не було підтримано.

      Ідеологія тодішніх українських партій не розглядала жіноцтво як потенційно дієву цільову аудиторію, хоча й не гребувала агітаційною роботою жінок на свою користь. До найбільш резонансних судових справ проти жінок, звинувачених у політичній агітації, належали процеси Анни Павлик (1878, 1879, 1881–1882) і її сестри Параски, а також процес Ольги Грабар (1882). Перші дві були обвинувачені за підозрою у приналежності до таємних товариств, в обра` маєстату і порушенні публічного спокою, третя – у підривній антидержавній діяльності. Про несерйозне ставлення політиків до жіночих зацікавлень у такій діяльності свідчить і те, якими аргументами вони пояснювали обмеження жіночих громадянських прав. У грудні 1912 р. на таємних зборах українських політичних партій щодо курсу майбутньої підтримки у війні відсутність жінок мотивували тим, що «нарада мусить зберігати поважний, серйозний і діловий настрій і тому не можуть мати доступу жінки». Обуреним таким рішенням найактивнішим діячкам

Скачать книгу