LITMIR.BIZ

Скачать книгу

згідно з панівними уявленнями про роль жінки в родині та соціумі. Інакше складалися шляхи вищої освіти жіноцтва. Оскільки університетська та вища спеціальна освіта забезпечували нові професійні компетенції, які перед тим вважалися суто «чоловічими», то й ставлення різних груп суспільства до такої освіти для жінок було далеко неоднозначним, найчастіше просто контроверсійним. Отже, шлях до вищої освіти для більшості жінок виявився непростим. Поява освічених жінок була в очах багатьох настільки революційним явищем, що його боялися і заперечували. Ці консервативні погляди поділяла й офіційна влада.

      Питання жіночої освіти в Російській імперії завжди мало політичний характер, а його реалізація залежала від загального спрямування внутрішньополітичного курсу. Заснування навчальних закладів чи, навпаки, їх закриття, як правило, мали політичні мотиви; вони давалися взнаки під час упровадження певних типів середніх навчальних закладів – задля виховання жінок у потрібному державі дусі – або, навпаки, під час запобігання поширенню вищої освіти, яку влада пов’язувала з небезпекою захоплення жіночого студентства політичними ідеями та із загрозою моральності жінок. Це призвело до відносно сприятливої урядової політики у становленні системи середньої жіночої освіти (яка вважалася достатньою для виховання та навчання добрих дружин та матерів-виховательок) і до складного і тернистого розвитку вищої жіночої освіти.

      Середня жіноча освіта: становлення та зміни

Станова освіта: інститути шляхетних дівчат

      Питання системної жіночої освіти у відповідних навчальних закладах уперше постало в Російській імперії у XVIII столітті. До того часу освіта жінок шляхетної верстви була справою приватного навчання, а для представниць решти станів у кращому разі була доступною на початковому рівні. Системна освіта жінок первісно організовувалася за становим принципом, тому першими закладами для дочок із дворянських родин (хай і збіднілих) стали інститути шляхетних дівчат. Перші такі заклади були засновані у Санкт-Петербурзі (1764) та Москві (1802), а їхнє основне призначення полягало у підготовці дружин для вищих державних посадовців та суспільної еліти – шляхетних дам, рівень умінь яких відповідав запитам світського дозвілля. Навчальні програми інститутів були підпорядковані згаданим цілям, тому за досить доброї підготовки з іноземних мов інститутки отримували лише поверхневі й елементарні знання з математики та природознавства. В Україні перші навчальні заклади такого типу відкрилися у Харкові (1812), Полтаві (1818), Одесі (1829), Керчі (1836) та Києві (1838) – загалом упродовж першої половини ХІХ ст. в Україні було відкрито п’ять інститутів шляхетних дівчат, які вкупі з приватними пансіонами становили первинну мережу середніх освітніх закладів для жінок.

      Інститути шляхетних дівчат, залишаючись становими та закритими навчальними закладами, усе ж реагували на зміни у системі та змісті навчання, орієнтуючи свої програми на рівень гімназійної освіти, яка

Скачать книгу