Скачать книгу
на одну дорогу в навчальній групі, тоді як Бон відкрито пішов далі звичнішим шляхом. Навчальна група – ідея Мана, осередок на трьох, до якого входив він, я і ще один наш однокласник. Ман, як лідер, повів нас шляхом вивчення революційних класиків і догматів партійної ідеології. Я знав, що на той час він входив ще до одного осередку, де був наймолодшим, хоча, хто саме його товариші, було загадкою. Як казав Ман, ключем до революції були секретність та ієрархія. Саме тому над ним стояв ще один комітет, з ідейніших людей, над тим – ще один, із ще ідейніших, і так далі, аж доки, певно, не доходило до самого Дядька Го, принаймні поки він був живий – до найідейнішого з усіх, до того, хто стверджував: «Нема нічого ціннішого за незалежність і свободу». За ці слова ми готові були померти. Подібна мова, так само як справи навчальних груп, комітетів та партій, давалася Манові легко. Він успадкував революційний ген від двоюрідного діда, якого французи завербували служити в Європі під час Першої світової. Він був гробарем, і мало що спонукає жителя колонізованої країни до дії краще за видовище голих і мертвих білих людей – так казав цей двоюрідний дід, принаймні так Ман оповідав мені. Він брав руками їхні рожеві, слизькі кишки, роздивлявся на дозвіллі їхні смішні, зів’ялі члени і мало не блював, споглядаючи гнилу бовтанку їхніх мізків. Він ховав їх тисячами, хоробрих юнаків, що безнадійно заплутались у павутинні пафосних промов, що їх сплітали хитрі політики, й усвідомлення того, що Франція залишила ліпших для своєї власної землі, поступово просочувалось у капіляри його свідомості. Посередніх відправляли до Індокитаю, що дозволяло Франції керувати колоніями через бюрократів – колишніх шкільних капосників, аутсайдерів шахових клубів, природжених бухгалтерів і боязких сумирників. Саме їх двоюрідний дід тепер побачив у природному середовищі, тими вигнанцями та невдахами, якими вони і були. І от ці парії, думалось йому, навчили нас думати про них, як про напівбогів? Привабливість радикального антиколоніалізму зросла для нього ще більше, коли він закохався у французьку медсестру, троцькістку, що переконала його приєднатися до французьких комуністів – єдиних, хто пропонував гідну відповідь на індокитайське питання. Заради неї він ковтнув чорний чай вигнання. Зрештою в них з медсестрою народилася дочка, і, передаючи мені папірця, Ман прошепотів, що вона, його тітка, досі там. На папірці було її ім’я та адреса у тринадцятому окрузі Парижа. Ця наша попутниця не вступала до комуністичної партії, а отже, і стежити за нею не мали б.
– Навряд чи ти зможеш писати додому, тож вона буде нашою посередницею. Вона швачка, має трьох сіамських котів, не має ані дітей, ані підозрілих зв’язків. Тому писатимеш їй туди.
Зминаючи у пальцях папірець, я пригадав украй кінематографічний сценарій, у якому я відмовляюся сісти в літак Клода, а Генерал відчайдушно благає летіти з ним.
– Я хочу лишитися тут, – сказав я. – Усе майже скінчилося.
Ман зітхнув за побожно складеними долонями.
– Майже
Скачать книгу
