LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Увесь день, – відповіла жінка. – Просто жах, така спека. Нема чого ані їсти, ані пити. Вони називають номери літаків, але не нашого.

      Лінь спочутливо зацокала, а ми з Боном підготувалися до другої половини нудного звичаю всіх військових світу – то поспішати, то чекати.

      Ми запалили сигарети й перевели свою увагу на темне небо, час від часу освітлюване сигнальними ракетами, що метушливими сперматозоїдами вибухали на небі, – яскрава голівка зі світла й довгий хвіст диму, що звивався при її падінні.

      – Готовий до сповіді? – спитав Бон. Він говорив так само, як і стріляв: різко й коротко. – Я знав, що цей день близько. Просто не казав уголос. Це заперечення, так?

      Я кивнув і відповів:

      – Ти винен тільки у тому ж, у чому винні всі жителі Сайгона. Ми всі це знали і не могли нічого з цим зробити, принаймні саме так ми думали. Але завжди може статися що завгодно. Це і є надія.

      Він знизав плечима, вивчаючи вогник на кінці сигарети.

      – Надія рідка, – сказав він. – Відчай густий. Наче кров.

      Бон вказав на шрам на своїй долоні, у пальцях якої тримав сигарету, прорізаний чітко по лінії життя.

      – Пам’ятаєш?

      Я підняв свою праву долоню з таким саме шрамом. Ще один був у Мана. Ми бачили цю мітку щоразу, як розкривали долоні перед пляшкою, сигаретою, зброєю чи жінкою. Наче воїни з легенд, ми присягнулися померти один за одного, зваблені романтикою шкільної дружби, об’єднані вічними цінностями, що ми бачили один в одному, – вірністю, чесністю, переконаністю, прагненням лишатися поряд з друзями й підтримувати наші вірування. Але у що ми вірили в чотирнадцять років? У дружбу та братерство, у нашу країну та її незалежність. Ми вірили, що можемо, якщо буде потреба, віддати життя за своїх побратимів і свій народ, але не знали точно, як саме нас до цього закличуть і ким ми станемо. Я не міг передбачити, що Бон одного дня приєднається до «Програми Фенікс», щоб помститися за вбивство батька, і отримуватиме завдання вбивати людей, яких ми з Маном вважали товаришами. А добросердечний, щирий Бон не знав, що ми таємно прийдемо до віри в те, що єдиний спосіб врятувати нашу країну – стати революціонерами. Ми всі троє йшли за своїми політичними переконаннями, передусім саме з тих причин, які привели нас до духовного братства. Якби обставини привели нас до ситуації, де ціною нашого побратимства стала б смерть, я не сумніваюся, що ми з Маном заплатили б її. Наші зобов’язання були написані в нас на долонях, і під цим нестійким світлом від далеких спалахів магнієвих вогнів я провів пальцем по шраму.

      – Твоя кров – моя, а моя кров – твоя, – промовив я нашу юнацьку присягу.

      – Знаєш, є ще дещо, – сказав Бон. – Відчай густий, але дружба густіша.

      Після цього вже нема чого казати, бо нашої дружби було достатньо. Але ми зауважили звук «катюш», що сичали десь здалеку, наче бібліотекарки, вимагаючи тиші.

      Розділ 3

      Дякую, любий Коменданте,

Скачать книгу