LITMIR.BIZ

Скачать книгу

із квітів у склянці, запаху парфумів тут не чути, але є тут якась жіночність, це дуже охайний селянський будинок Тома й Джо. Тут відчуття зовсім інше. За ним доглядають, у ньому живуть, а на спинці стільця висить рожевий кардиган. Вона штовхає Рейчел.

      – Уже є, – каже та, з її чола струмує піт.

      – Знімай далі, я повернуся за хвилину, – говорить Бо і біжить з хати до лісу.

      – Соломоне! – кричить вона на весь голос, знаючи, що нікого не потурбує – адже поблизу нікого немає. Вона повертається на галявину перед хатиною, бачить його неподалік на схилі в лісі, він просто стоїть там, дивиться на щось, ніби в трансі. Його звукозаписувальне обладнання на землі, за кілька футів від нього, а напрямлений мікрофон спертий об дерево. Побачивши, що він навіть не працює, вона просто сказилася.

      – Соломоне! – гукає вона, і він нарешті дивиться на неї. – Ми знайшли будинок! Хтось там живе! Обладнання, бігом, ворушися, зараз! – вона не впевнена, що використовує відповідні слова, що говорить їх у правильному порядку, їй просто потрібно, щоб він ворушився, їй потрібен звук, їй потрібно записати історію.

      Але у відповідь Бо чує звук, не схожий ні на що, що вона досі чула в житті.

      3

      Цей звук схожий на пташиний клекіт, аж ніяк не на людський голос, але долинає він від людини, від жінки, що стоїть біля дерева.

      Бо біжить від будинку в ліс, і кошик білявої жінки злітає в повітря, все, що лежало в ньому, падає на землю, а її очі широко розкриваються, сповнюючись жахом.

      – Все гаразд, – говорить Соломон, простягаючи руки, щоб заспокоїти її, він стоїть між Бо і цією чужинкою, ніби намагається приручити дикого коня. – Ми тебе не скривдимо.

      – Хто це?! – кричить Бо.

      – Просто стій там, Бо, – говорить роздратований Соломон, не озираючись.

      Звичайно, вона не зважає на його слова і підходить ближче. Від дівчини знову долинає той звук, схожий на щебетання, якщо тільки щебетання може нагадувати гавкіт. І вона звертається до Бо.

      Бо приголомшена, але на її обличчі з’являється захоплена усмішка.

      – Здається, вона хоче, щоб ти відійшла, – каже їй Соломон.

      – Може, й так, докторе Дулітл, але я не зробила нічого поганого, – відповідає вона, дратуючись, що хтось говорить їй, що робити. – Тож я нікуди не піду.

      – Тоді хоча б не підходь ближче, – каже Соломон.

      – Сол! – вигукує вона, вражено дивлячись на нього.

      – Ну, ну! Все гаразд! – каже він дівчині, присідає, збирає квіти й трави із землі і складає їх у її кошик. Жінка припиняє щебетати, але вона вочевидь збентежена, переводить із Соломона на Бо широко розплющені, сповнені страху очі.

      – Мене звати Бо Гілі. Я режисер, і ми тут з дозволу Джо Туліна, – простягає вона руку.

      Білявка дивиться на її руку і видає цілу низку ще відчайдушніших звуків, і серед них – жодного слова.

      – Боже мій, – Бо витріщає очі на Соломона, бере телефон і дзвонить Рейчел.

      – Рейчел, швидко виходь на галявину. Потрібна камера.

      Вона закінчує

Скачать книгу