LITMIR.BIZ

Скачать книгу

про довкілля, – він піднімає підборіддя, підкреслюючи своє роздратування. – Сказали, що кажани – рідкісні тварини. Не можна зносити цей сарай або щось будувати біля нього, щоб не перегороджувати їхні повітряні шляхи. Тож так ми його й не продали. Моссі! – Джо гукає свого пса, що зник з поля зору.

      Вони припиняють зйомку. Рейчел підходить до будинку кажанів, притискається обличчям до вікна, намагаючись щось розгледіти крізь шпари між дошками. Бо помічає, що Соломон іде, з обладнанням у руці прямує до лісу. Вона сподівається, що він почув щось цікаве, що варто записати, тож відпускає його. Навіть якщо й не почув – вона розуміє, що підняла їх із Рейчел рано, потягла сюди, голодними, а вони не можуть жити без їжі, на відміну від неї, і вона вже відчуває їхнє роздратування. Вона дає йому кілька хвилин побути самому.

      – Де свердловина?

      – Там, за будинком кажанів.

      – Ви не проти, якщо ми зафільмуємо, як ви перевіряєте свердловину? – запитує вона.

      Вона впізнає його буркотіння – воно означає, що він робитиме все, що вона схоче, йому все одно, якою б дивною вона йому не здавалася.

      Доки Рейчел і Джо обговорюють кажанів, – Рейчел може підтримувати розмову практично на будь-яку тему, – Бо вирішує трохи пройтися, побіля будинку кажанів і навколо нього. За ним, трохи нижче, є хатинка, схожа на повітку, біла фарба майже вся облізла, сірий бетон похмуро проглядає посеред зелені. Моссі кружляє перед хатиною, обнюхуючи землю.

      – Хто тут жив? – запитує Бо.

      – Га? – гукає він, не розчувши її.

      Вона оглядає хатину. У цій будівлі є вікна. Чисті вікна.

      Джо і Рейчел ідуть за нею, повертають за ріг і прямують до хати.

      – Хто тут жив? – повторює Бо.

      – Тітка мого батька. Багато років тому. Коли вона виселилася – вселилися кажани, – він знову гигикає. Він заплющується, намагаючись згадати її ім’я. – Кітті. Ми докучали тій жінці. А вона нас лупцювала дерев’яною ложкою.

      Бо поволі йде, підходить до хати, роззираючись навколо. Біля неї є город, ростуть фруктові дерева. Вона розглядає вікна – чисті. За одним з вікон у склянці стоять польові квіти, трава в тріщинах невисока, доглянута.

      – Джо, – говорить Бо. – Хто тут живе тепер?

      – Нікого. Може, хіба кажани, – жартує він.

      – Але ж погляньте.

      Він дивиться. Він розглядає все те, що вона вже усвідомила. Город і фруктовий сад, хатина, блискучі вікна, двері, пофарбовані в зелений колір, фарба на них свіжіша, ніж на всьому іншому навколо. Він зовсім розгубився. Вона заходить за хату, натрапляє на козу й двох курей, що блукають поблизу.

      Серце в неї калатає, вона біжить назад.

      – Джо, там хтось живе.

      – Чужинці? Вторглися на мою землю? – він говорить зі злістю, це почуття ніколи не проявлялося ані в Джо Туліна, ані в його брата за весь час, що його вона провела з ними.

      Стиснувши руки у великі кулаки, він прямує до хатини, так швидко, як тільки може, а вона намагається його зупинити. Моссі мчить за ним.

      – Стривайте,

Скачать книгу