LITMIR.BIZ

Скачать книгу

графстві Корк. Воно назване на честь Святого Фінбара, який, кажуть, побудував монастир на озерному острові в шостому столітті. Через таку віддаленість у часи переслідувань папістів та нонконформістів він став широко використовуватись для таємних католицьких літургій, а тепер завдяки своїй красі це місце популярне для проведення весіль. Соломон не зовсім розуміє, чому Джо обрав саме цю церкву, він упевнений, що Джо не стежить за модою, і його не міг привабити романтичний краєвид. Ферма Тулінів настільки віддалена від людей, як тільки можна собі уявити, і все ж вона має належати до парафії, він не знає точно, до якої, а близнюки Тулін були людьми невіруючими, це незвичайно для їхнього покоління, але вони і є незвичайні.

      – Тобі варто запитати його, чому він обрав саме це місце, – говорить він Бо, завдаючи сумку з обладнанням собі на плече. У всякому разі йому цікаво, чому.

      – А тобі варто записати, як он там дзюркотить вода, – відповідає вона: вона вкрай не любить, коли хтось диктує, як виконувати її роботу.

      Соломон сам іде робити запис. Бо час від часу вказує Рейчел місцину, закуток або предмет, які, на її думку, варто зняти, але здебільшого вона залишає їх наодинці з їхнім обладнанням. Через це Соломонові й подобається працювати з Бо. Цим їхні стосунки подібні до стосунків між близнюками Тулінами: Бо, Соломон і Рейчел розуміють, як кожному з них подобається працювати, і не заважають одне одному в цьому. Соломон почувається вільним на цьому місці, на відміну від інших робіт, за які береться заради грошей. Він провів зиму, фільмуючи загадкові, химерні й незвичайні частини тіла, а літо – на реаліті-шоу про схуднення, і все це висотувало з нього життя. Він вдячний за ці документальні фільми з Бо, за її цікавість. І найчастіше його в ній дратують саме ті риси, що допомагають йому звільнитися від тієї буденної роботи.

      Через годину зйомок з’явився похоронний автомобіль, і одразу за ним – вісімдесятирічний Джо за кермом свого «Лендровера», що не дуже часто виїздить за ворота його ділянки. Джо вибирається з джипа, вбраний усе в ті самі темно-коричневий костюм, светр і сорочку, що їх вони вже бачили на ньому сотні разів. Замість гумових чобіт він взувся в туфлі. Навіть цього сонячного дня він одягнений ніби глибокої зими. На голові в нього твідовий капелюх.

      Бо одразу ж іде до нього, Рейчел із Соломоном – за нею.

      – Джо, – говорить Бо, підходячи до нього і стискаючи його руку. Обійми – це було б занадто для нього, не дуже звичного до фізичних проявів симпатії. – Я співчуваю вашій втраті.

      – Вам не треба було приходити, – каже він, здивовано оглядаючи всіх трьох. – Хіба ви були не в Америці, коли я подзвонив вам? – він запитує так, ніби вони були на іншій планеті.

      – Так, але ми одразу ж подалися додому, щоб бути тут, поряд з вами. А ми можемо вести зйомку, Джо? Це буде гаразд? Людям, що спостерігали за вашою історією, буде цікаво, як у вас справи.

      Соломон напружується через таку нахабність Бо, і водночас захоплюється нею; її сміливість і чесність видаються йому рідкісними, особливими.

      – Та нехай уже, – махає

Скачать книгу