Відьмак. Володарка озера - Анджей Сапковський Відьмак

Скачать книгу

І зостаюся.

      Відьмак голосно втягнув повітря. Мовчав. Дивився на гобелен, на якому було зображено битву титана з драконом. Титан, упевнено стоячи на двох лівих ногах, намагався виламати драконові щелепу, а дракон не виглядав радісним.

      – Зостаюся, – повторив Любисток. – Я кохаю Анарієтту. А вона кохає мене.

      Ґеральт усе ще мовчав.

      – Будете мати ваших коней, – продовжив поет. – Для тебе накажу приготувати породисту кобилку на ім’я, зрозуміло, Плітка. Ви будете екіпіровані й тепло одягнені, вам видадуть провіант. Але я щиро раджу зачекати до весни. Анарієтта…

      – Чи я правильно чую? – Відьмак нарешті віднайшов голос. – Чи не підводить мене слух?

      – Ну, розум, – огризнувся трубадур, – ти точно маєш потьмарений. Щодо інших відчуттів не можу сказати. Повторюю: ми кохаємо одне одного, Анарієтта і я. Я залишаюся в Туссані. З нею.

      – Як хто? Коханець? Фаворит? А може, князь-консорт?

      – Формально-правовий статус мене в принципі не цікавить, – щиро визнав Любисток. – Але не можна нічого виключати. Навіть одруження.

      Ґеральт знову помовчав, вивчаючи битву дракона з титаном.

      – Любистку, – сказав нарешті. – Якщо ти пив, то протверезій. Якщо не пив, то напийся. Тоді поговоримо.

      – Я не дуже розумію, – нахмурився Любисток, – чому ти так говориш.

      – А ти трохи подумай.

      – І що? Тебе так схвилював мій зв’язок з Анарієттою? Хотів би ти, може, апелювати до мого розуму? Та облиш. Я все обдумав. Анарієтта мене кохає…

      – А відоме тобі, – перервав його Ґеральт, – таке прислів’я: княжа ласка на рябому коні їздить? Навіть якщо та твоя Анарієтта не легковажна, – а легковажною вона, уже вибач мені щирість, виглядає, – то…

      – То що?

      – Тільки в казках княгині пов’язують свою долю з музиками.

      – По-перше, – надувся Любисток, – навіть такий простак, як ти, мусив би чути про морганатичні шлюби. Тобі що, навести приклади з історії давньої або нової? По-друге, тебе це напевне здивує, але я аж ніяк не з низів. Мій рід, де Леттенхофи, ведеться від…

      – Слухаю я тебе, – знову перервав його Ґеральт, злостячись, – і огортає мене здивування. Чи це насправді мій приятель Любисток теревенить про таку дурню? Чи це насправді мій приятель Любисток остаточно втратив розум? Чи це Любисток, якого я знав як реаліста, зараз ні з того ні з сього починає жити у сфері ілюзій? Розплющ же очі, кретине!

      – Ага, – повільно промовив Любисток, стискаючи губи, – що за цікава зміна ролей. Я тепер сліпець, а ти раптом став уважним і пильним спостерігачем. Зазвичай же бувало навпаки. І що ж то, цікаво, із таких помітних справ я не роздивився? Га? На що я, по-твоєму, маю оце тепер розплющити очі?

      – Хоча б на те, – процідив відьмак, – що твоя княгиня – зіпсута дитина, з якої виросла нахаба й буфонка. На те, що дала вона тобі доступ до своїх принад винятково через захоплення новизною, і вижене тебе геть, ледь з’явиться новий музика з новішим і більш захопливим репертуаром.

      – Дуже низьке й вульгарне те, що ти говориш.

Скачать книгу