ТОП просматриваемых книг сайта:
Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський
Читать онлайн.Название Відьмак. Володарка озера
Год выпуска 2014
isbn 978-617-12-3253-2,978-617-12-3250-1,978-617-12-3114-6
Автор произведения Анджей Сапковський
Серия Відьмак
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Книжки посувалися з шелестом, у ніс ліз запах старої пилюки.
Фрінгілла скрикнула. Відьмак того не чув, бо стегнами вона закрила йому вуха. Скинув із себе «Історію війн» та «Журнал усіх наук, для щасливого життя потрібний», що йому заважали. Нетерпляче змагаючись із ґудзиками й гачками верху сукні, він мандрував з півдня на північ, мимоволі читаючи написи на обкладинках, хребтах, фронтописах і титульних сторінках. Під талією Фрінгілли був «Селянин досконалий». Під її пахвами, неподалік від невеличкої грудки, що зухвало стирчала, – «Про солтисів незлагідних і норовливих». Під ліктем – «Економія, або Простий витяг, як творяться, розділяються й споживаються багатства».
«Уваги про смерть неминучу» прочитав він уже з губами на її шиї, а долонями – поблизу «Солтисів». Фрінгілла видала звук, який непросто було класифікувати: чи то крик, чи то стогін, чи то зітхання.
Полиці затремтіли, стосики книг затрусилися й посунулися, складаючись, наче скелі-останці під час раптового землетрусу. Фрінгілла крикнула. Гупнувши, упала зі стелажа біла ворона, перше видання «De larvis scenicis et figuris comicis», за ним – «Збірник команд загальних для верхової їзди», потягнувши за собою оздоблену красивими гравюрами «Геральдику» Яна з Аттре. Відьмак охнув, копняком напруженої ноги зваливши й інші томи. Фрінгілла крикнула ще раз, голосно й протягло, скинула підбором «Роздуми, або Медитації на всі дні всього року» – цікавий анонімний труд, який невідомо яким чином опинився на спині Ґеральта. Відьмак тремтів і читав над її плечем, довідавшись мимоволі, що «Уваги» написав доктор Альберт Рів, видала його Academia Cintrensis, а надрукував майстер-типограф Йоганн Фробен-молодший у другий рік панування короля Корбетта.
Тривала тиша, яку переривав лише шелест книг, що продовжували зсуватися, і сторінок, які перегорталися самі по собі.
«Що робити? – думала Фрінгілла, лінивим рухом долоні торкаючись боку Ґеральта й твердого кута “Роздумів про природу речей”». – Запропонувати? Чи чекати, поки запропонує він? Аби тільки не прийняв він мене за легковажну й нескромну…
Але що буде, якщо він таки не запропонує?»
– Ходімо й знайдімо десь якесь ліжко, – запропонував трохи хрипко відьмак. – Не годиться так ставитися до книжок.
«Знайшли ми тоді ліжко, – думав Ґеральт, пускаючи Плітку галопом парковою алеєю. – Знайшли ми ліжко в її кімнатах, у її спальні. Кохалися ми тоді, наче шаленці, жадібно, хтиво, пожадливо, наче після багатьох років целібату, наче про запас, наче так, якби целібат знову нам загрожував.
Говорили ми одне одному багато що. Говорили одне одному дуже тривіальні істини. Говорили ми одне одному дуже красиву брехню. Але брехня та, нехай і бувши брехнею, не була призначена, щоб обманювати».
Піднесений