Відьмак. Володарка озера - Анджей Сапковський Відьмак

Скачать книгу

наче стріла. Сланцева стіна була оброблена досить гладенько, це вже не скидалося на копальню.

      Він раптом вийшов у величезну печеру, стеля якої потопала в темряві. Середину каверни займала велика, чорна й бездонна діра, над якою висів кам’яний, небезпечно крихкий на перший погляд місточок.

      Вода крапала зі стін, і по всій печері розходилося відлуння. З прірви віяло холодом і смородом. Амулет поводився спокійно. Ґеральт зійшов на мостик, уважний і зосереджений, намагаючись триматися подалі від крихких балюстрад.

      За мостиком знову був коридор. У гладенько оброблених стінах він зауважив заіржавлені тримачі для смолоскипів. Були тут також ніші, де стояли статуї з піщаника, але вода, що скрапувала на них століттями, перетворила їх на безформні брили. У стіну також було вставлено барельєфи, виконані з твердішого матеріалу. Ґеральт розпізнав жінку з місячними рогами, вежу, ластівку, кабана, дельфіна, єдинорога.

      Він почув голос.

      Став, затамувавши подих.

      Амулет здригнувся.

      Ні, це не ілюзія, це не шурхіт сланцю, що зсовувається зі стін, і не відлуння від крапель води. То був людський голос. Ґеральт прикрив очі й нашорошив вуха. Локалізував.

      Голос, відьмак голову б заклав, лунав зі ще однієї ніші, з-за ще однієї статуї, розмитої, але не настільки, щоб втратити округлі жіночі форми. Цього разу медальйон виявився на висоті свого призначення. Блиснуло, а Ґеральт раптом помітив у стіні відблиск металу. Він схопив розмиту жінку в міцні обійми, сильно провернув. Заскреготіло, і вся ніша провернулася на сталевих завісах, відкриваючи гвинтові сходи.

      Згори сходів знову долинув голос. Ґеральт не став роздумувати довго.

      Угорі він знайшов двері, що відчинилися без спротиву й навіть без скреготу. За дверима було невеличке склепінчате приміщення. Зі стін стирчали чотири величезні латунні труби, на кінцях розширені, наче горни. Посередині, поміж краями труб, стояло крісло, а в кріслі сидів скелет. На черепі мав залишки берету, що накривали його чи не до зубів. На кістках – залишки багатого одягу, на шиї – золотий ланцюг, а на ногах – добряче погризені щурами тиснені чоботи із задертими носаками.

      З однієї з труб пролунало чхання, настільки голосне й несподіване, що відьмак аж підскочив. Потім хтось висякався, і відголос, підсилений латунною трубою, був майже пекельним.

      – На здоров’я, – почулося з труби. – Але ж ви й сякаєтеся, Скеллен.

      Ґеральт зіпхнув скелет із крісла, не забувши зняти й заховати в кишеню золотий ланцюг. Потім сам усівся на місце для підслуховування, біля краю труби.

* * *

      Один голос із тих, кого він підслуховував, був басовитим, глибоким і гучним. Коли говорив, латунна труба аж вібрувала.

      – Але ж ви й сякаєтеся, Скеллен. Де то ви так прихворнули? І коли?

      – Нема сенсу про те говорити, – відповів сопливий. – Клята хвороба причепилася й тримає, тільки-но відпустить, як знову повертається. Навіть магія не допомагає.

      – То, може, варто змінити магіка? – відізвався ще один

Скачать книгу