LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сторони провальними: на більшість вимог гетьманського уряду переглянути зафіксовані в договорі норми з’явилися негативні резолюції царя: «быть так, как написано»[8]. Це неабияк понизило авторитет гетьмана. Але в рівній мірі й обумовило черговий розрив Гетьманату з Москвою, що став актуальним уже восени наступного року.

      Тяжко переживаючи виявлену царською владою зневагу на переговорах у Переяславі та зіткнувшись із неабиякими проблемами під час битви під Чудновом у жовтні 1661 р., гетьманський уряд Хмельницького розірвав угоду з царем і поновив зв’язки з Річчю Посполитою. Козацька еліта намагалася впровадити в життя поліпшений варіант Гадяцької угоди. Утім, військових ресурсів і політичної волі як з українського, так і з польського боку відверто забракло для реалізації задуму, а несприятливий розвиток міжнародних процесів у регіоні та стан суспільного розбрату, що став визначальним і для Речі Посполитої, і для України, не лише занапастив саму ідею українсько-польської федерації, а й підготував ґрунт для територіального розчленування по Дніпру цілісного до цього часу Гетьманату. Після цього на Правобережжі впродовж кількох десятиліть вирувало полум’я громадянського протистояння, що лише вряди-годи пригасало й спричиняло хоч якісь державотворчі потуги, аби вже в середині 1670-х років позначитись повним занепадом Правобережного Гетьманату. Тим часом на Лівобережжі ситуація мала дещо ліпшу динаміку розвитку державотворчих процесів, хоч і тут відбувалися серйозні атаки з боку російського керівництва.

      Сприятливі стартові умови для такого наступу Москві забезпечила перемога на гетьманських виборах 1663 р. царського фаворита Івана Брюховецького. У гонитві за булавою претендент щедро роздавав обіцянки обмежити гетьманські прерогативи на користь царя. Отже, коли восени 1665 р. гетьман першим з українських очільників їде з посольством до Москви, маючи на меті «власті собі прибавливать», візит, зважаючи на його печальні політичні наслідки для автономії України, перетворюється на повне дипломатичне фіаско. Під час аудієнції в царя Брюховецькому було оголошено норми угоди, які, по суті, ставили хрест на українській державності. Зокрема, вже перша стаття угоди конституювала: аби «Украйна с малороссійскими городами, и містами, и містечками, и с слободами, и с селами, и в них всяких чинов жители, под его царскаго пресветлого величества, и его государских детей высокодержавною и крепкою рукою, в прямом и истинном подданстве стройно пребываючи, и обыкновенную должность с городов и с сел, в государскую казну отдаючи»[9]. Тобто некозацьке населення України виводилось з-під влади гетьманського уряду та переходило в пряме підпорядкування царських воєвод.

      Цілою низкою застережень обмежувалося і право гетьманської елекції. Так, вибори мали проводитися лише з дозволу царя, елекційна рада вважалася правомірною лише за умови присутності на ній уповноваженого царського представника, гетьманські клейноди в часи міжгетьманства відбиралися

Скачать книгу