LITMIR.BIZ

Скачать книгу

кошти на утримання війська, козацької адміністрації, ведення зовнішньополітичної діяльності тощо. Ще одна резолюція негативного змісту стосувалася сфери зовнішньополітичної діяльності. Гетьман волів бути абсолютно вільним у справі відправки своїх чи прийому чужих послів при своєму дворі. А уряд Олексія Михайловича звелів інформувати про прибуття тих посольств, що мають на меті «добрі» помисли щодо царя, та затримувати тих, хто прибув зі «злими».

      Вочевидь, до останніх було зараховано весь дипломатичний корпус Речі Посполитої та Турецької імперії, з якими Хмельницький без відповідного царського указу не мав права контактувати. Крім того, російська сторона детально аргументувала свою відмову від виплати козакам царського жалування, мовляв, і так доводиться дуже багато тратитись на підготовку до війни з Польщею.

      Спробу переписати договір 1654 р. російська влада вперше продемонструвала вже в 1656 р., коли Богдан Хмельницький важко хворів і з фатальною неминучістю насувалось питання обрання його наступника. Доволі красномовним свідченням цього стала місія Ларіона Лопухіна в Україну на початку 1656 р. У його посольському наказі йшлося про імплементацію воєводської форми правління в Україну, бо «без воевод в черкасских городах быть непригоже»[5]. Воєводи царя мали бути не лише начальниками військових гарнізонів, за ними закріплювались і певні владні функції щодо місцевого некозацького населення: «жилецьких всяких людей учнут оберегать, а в обиду никому не дадуть и расправу учнут чинить добрую». Слідом за Лопухіним лише за першу половину 1657 р. в Україні побувало п’ять посольств, очолюваних впливовими царськими сановниками – думним дяком Аврамом Лопухіним, стольником Василем Кікіним, окольничим Федором Бутурліним, стрілецьким головою Артамоном Матвєєвим і царським дворянином Іваном Желябужським. Посольські накази та інші офіційні документи, дотичні до їхніх дипломатичних місій, засвідчили кардинальну зміну тональності політики офіційної Москви у взаєминах із Військом Запорозьким.

      Царський боярин у гетьмана Богдана Хмельницького.

      З малюнка Т. Шевченка.

      Найбільш повно засади нового московського курсу щодо українських справ відображено і в матеріалах посольства окольничого Федора Бутурліна, який відвідав Гетьманат у травні – червні 1657 року. Висловлені царським окольничим претензії зводилися переважно до зволікання з запровадженням інституту царських воєвод в українських містах, несплати податків із України в царську скарбницю, відмови надавати земельні наділи в Києві московським стрільцям та небажання привести до царської присяги гетьманича Юрія.

      Після смерті Богдана Хмельницького наприкінці літа 1657 р. та приходу до влади Івана Виговського впродовж серпня – першої половини жовтня з Москви до Чигирина один за другим прибувають ще кілька посольств із вимогами обмежити гетьманські повноваження на користь московського монарха

Скачать книгу