Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії» - Ерік Ларсон

Скачать книгу

написав Хаузові: «Таке використання прапорів грає на руку Німеччині з її екстремальним планом топити коммерційні кораблі» (290). І дійсно, коли про епізод із прапором на Лузитанії стало відомо в Німеччині, це надзвичайно обурило населення та пресу, згідно з розповідями посла США в Німеччині Джеймса Вотсона Джерарда. «Кампанія ненависті до Америки тут досягла серйозних масштабів», – телеграфував він секретареві Брайану 10 лютого 1915 р. «Людей дуже збурили новини про те, що „Лузитанія“ за наказом британського Адміралтейства підняла американський прапор в Ірландській протоці і ввійшла так у Ліверпуль». Телеграма, Gerard to Bryan, 10 лютого 1915 р., «Міжнародні відносини».

      71

      Військова хитрість (фр.).

      72

      Перший вихід німецької субмарини тільки посилив початковий скептицизм щодо користі від субмарин. Шостого серпня 1914 року Німеччина отримала повідомлення про вихід англійських бойових кораблів у Північне море і вислала субмарини, щоб їх потопити. Підводні човни вийшли з бази Німеччини на Північному морі з наказом іти до північного узбережжя Шотландії – так далеко німецькі субмарини ще ніколи не ходили. В однієї з субмарин виникли проблеми з дизельним двигуном, і їй довелося повернутися на базу. Дві інші флот втратив: одна натрапила на британський крейсер «Бірмінгем», який протаранив судно, забравши життя всього екіпажу, а доля другої залишається невідомою. Усі інші субмарини повернулися на базу пізніше, нічого не затопивши. «Не надто обнадійливо», – писав один з офіцерів. Thomas, «Raiders», 16; також див. Halpern, «NavalHistory», 29; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 34–35.

      73

      Churchill, «World Crisis», 723.

      74

      Див. Doyle, «Danger!», увесь текст.

      75

      New York Times, 16 листопада 1917 р.

      76

      Меморандум, січень 1914 р., документи Джелліко.

      77

      Churchill, «World Crisis», 409. На думку британців, затоплення цивільного корабля було жахливим звірством. «Жахливо затопити корабель без попередження, – писав Черчилль, – не переконавшись у безпеці екіпажу, покинути команду там у відкритих шлюпках або ж у воді тонути у хвилях. В очах усіх моряків це просто звірячий учинок, до якого ніколи навмисне не вдавався ніхто, крім піратів» (672).

      78

      Там само, 144, 145.

      79

      Breemer, «Defeating the U-Boat», 12; Frothingham, «Naval History», 57; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 25, 88. Термін «приблизний паритет» у військово-морській справі – Kräfteausgleich. Breemer, «Defeating the U-Boat», 12.

      80

      Churchill, «World Crisis», 146; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 11.

      Ця патова ситуація не задовольняла жодну зі сторін. Обидва флоти сподівалися якось проявити себе у війні, і відсутність чітких масштабних дій виснажувала. Німецьким морякам доводилося терпіти знущання солдатів, які жартували: «Не турбуйся, фатерлянде, твій флот спокійно спить у безпеці в порту». Що ж до Британії, то за Адміралтейством стояла довга історія морських перемог, і її треба було гідно продовжувати. Як сказав один із верховних офіцерів, «Нельсон би перевернувся в могилі». Джелліко дуже хвилювало те, як захисну стратегію сприйматимуть його морські колеги, колишні і теперішні. У листі до Адміралтейства від 30 жовтня 1914 р. він писав, що боїться того, що вони можуть назвати таку стратегію «огидною»: «Я гадаю, що така тактика, якщо її не зрозуміють, може спровокувати ненависть до мене». Проте він усе одно планував дотримуватися цієї стратегії «незалежно від критики та думки непоінформованих». Koerver, «German Submarine Warfare», XXVIII, XV; див.

Скачать книгу