LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вогкий, насичений цегляним пилом і зораною землею тунель, здавалося, втягнув хлопчика в себе, а тоді почав стискатися навколо нього. Джек на мить злякався, гадаючи, що тунель веде його під землю – не було ніякого світла в кінці, – але тоді збагнув, що асфальт іде рівно. «УВІМКНІТЬ ФАРИ», – попереджав знак перед в’їздом. Джек врізався в цегляну стіну та відчув, як на руки йому посипалися кам’яні крихти.

      – Фари, – пробурмотів він сам до себе, шкодуючи, що в нього їх немає. Імовірно, тунель десь повертав, зрозумів хлопчик. Обережно, повільно та уважно, як сліпий з простягнутими вперед руками, ішов він уздовж стіни. Джек намацував собі шлях попереду. Коли так поводився Койот із мультиків про Дорожнього Бігуна[77], його зазвичай розмазувало по капоту вантажівки.

      Щось швидко зашкрябало по асфальту, і Джек завмер.

      «Щур», – подумав він. Може, кролик, що скорочує шлях між полями. Але якщо вірити звукам, тварина була значно більшою.

      Звук пролунав знову, десь далеко в пітьмі, і Джек ступив наосліп іще один крок. Він почув, як попереду хтось вдихнув (один раз). Спинився, гадаючи, чи була то тварина? Джек притискав пучки пальців до вологої цегляної стіни, очікуючи на видих. На тварину це вже не було схоже – ані пацюк, ані кролик так глибоко не вдихали. Джек просунувся ще на кілька дюймів уперед, не бажаючи визнавати, що його лякає те, що може ховатися в тунелі.

      Джек знову застиг, вчуваючи, як із мороку перед ним лунає щось схоже на тихе різке хихотіння. Мить по тому на хлопця війнув знайомий, але незрозумілий запах – грубий, мускусний, міцний.

      Джек озирнувся через плече. Вхід до тунелю, тепер ледь помітний через вигин стіни, був далеко та за розмірами здавався не більшим за кролячу нірку.

      – Хто тут? – погукав хлопчик. – Агов! Є тут хто? Хто-небудь?

      Йому здалося, що десь далі, в тунелі, хтось зашепотів.

      Він не на Територіях, нагадав собі Джек, – у найгіршому разі він нашугає якогось пса-ідіота, що забрів у прохолоду покуняти. Таким чином він урятує собаці життя, розбудивши його, перш ніж сердешного переїде машина.

      – Агов, песику! – закричав Джек. – Песику!

      Він миттю був винагороджений дріботінням лап через тунель. Але вони… наближалися чи віддалялися? Наслухаючи м’яке «стук, стук, стук», хлопчик не міг сказати напевне, тварина тікає чи, навпаки, накидається. Тоді вирішив, що звук може лунати в нього з-за спини, озирнувся і помітив, що пройшов надто далеко, щоб досі бачити вхід у тунель.

      – Де ти, песику? – промовив малий.

      Щось зашкрябало десь за фут або два позад нього. Джек стрибнув уперед і сильно забився плечем об вигин стіни.

      У пітьмі він запримітив силует – можливо, то був пес. Джек ступив крок і спинився настільки дезорієнтований, що йому здалося, ніби він знову повернувся на Території. Тунель повнився мускусним, ядуче тваринним запахом, і що б там до нього не рухалося – це був не пес.

      Подув холодного повітря приніс йому запахи смальцю та

Скачать книгу