ТОП просматриваемых книг сайта:
Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн.Название Талісман
Год выпуска 1984
isbn 978-617-12-1399-9, 978-617-12-0534-5, 978-1-4091-0386-8, 978-617-12-1400-2
Автор произведения Стівен Кінг
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Ні, сер. Мені просто треба потрапити в Оутлі. Я там деякий час поживу в моєї тітки Гелен. Гелен Воген. Це сестра моєї матері. Вона вчителька. Тато помер минулої зими, розумієте, і справи стали зовсім паршиві – а два тижні тому мамин кашель значно погіршився і вона ледь могла піднятися сходами. Лікар сказав, що вона мусить максимально довго залишатися в ліжку, тож вона і попросила сестру, щоб я трохи пожив у неї. Вона вчителька, ну і все таке, тож я певен, що вчитимуся в школі Оутлі. Тітка Гелен жодній дитині не дасть утекти з уроків, можете повірити.
– Тобто мама сказала тобі добиратися автостопом від Пальміри до самого Оутлі? – спитав водій.
– О, ні, зовсім ні – вона б ніколи так не вчинила. Вона дала мені гроші на автобус, але я вирішив їх заощадити. Я доволі довго не отримуватиму з дому ніяких грошей, а у тітки Гелен їх також майже немає. Мама б розізлилась, якби дізналася, що я голосую. Але, як на мене, це дурне марнування грошей. Ну, я маю на увазі, п’ять баксів – це п’ять баксів, і чого я повинен віддавати їх водію автобуса?
Чоловік скоса зиркнув на Джека.
– Як довго, по-твоєму, ти просидиш в Оутлі?
– Важко сказати. Сподіваюся, мама скоро одужає.
– Назад тільки автостопом не їдь, гаразд?
– У нас більше немає машини, – додав Джек, доповнюючи Історію. Він почав насолоджуватися власною грою. – Можете в це повірити? Вони прийшли посеред ночі та забрали її. Брудні боягузи. Вони знали, що всі спатимуть. Просто прийшли посеред ночі та вкрали машину просто з гаража. Містере, я б бився за ту машину – і тоді міг би доїхати на ній до тітчиного будинку. Коли мама йде до лікаря, їй доводиться спускатися узвозом, а тоді брести ще з п’ять кварталів до автобусної зупинки. Як вони могли таке вчинити? Просто припертися і вкрасти машину. Ми б продовжили виплати, щойно виникла б така можливість. Я маю на увазі, хіба це не крадіжка?
– Якби таке трапилося зі мною, я б сказав, що так і є, – відповів комівояжер. – Що ж, сподіваюся, твоя мама швидко одужає.
– Ми обидвоє на це сподіваємося, – цілком щиро відповів Джек.
Так вони і розмовляли, поки на узбіччі не почали з’являтися позначки про з’їзд до Оутлі. Комівояжер повернув на аварійну смугу відразу за з’їздом і знову посміхнувся Джеку.
– Щасти тобі, хлопче.
Джек кивнув і відчинив дверцята.
– Сподіваюся, довго ти в Оутлі не пробудеш.
Хлопчик запитально глянув на нього.
– Ну, ти ж знаєш, що це за місце, так?
– Не дуже. Знаю зовсім трохи.
– О, це ще та діра. Вони там їдять те, що переїдуть на дорозі. Горилавілль. Спершу їси пиво, а тоді випиваєш кухоль. Щось таке.
– Дякую за попередження, – сказав Джек і виліз із машини.
Комівояжер помахав рукою, і «ферлейн» помчав далі. За мить авто стало чорною цяткою, що гналась до низького помаранчевого сонця.
Приблизно милю дорога тяглася через нудні та пласкі сільські краєвиди – далеко попереду Джек