Талісман - Стівен Кінг

Скачать книгу

і неймовірним зусиллям волі, тримаючись за рештки логічного мислення, обмацував камзол у пошуках пляшки Спіді. Він чув: десь далеко рвалося щось велетенське. Йому спало на думку, що то дерева вириваються з ґрунту. У Толкіна такого достоту ніколи не було.

      Він схопив пляшку за шийку та витягнув її. Джек уже взявся був за закривку, аж раптом якийсь сірий корінь плавно ковзнув і обкрутив його шию. А наступної миті він стиснув її так сильно, наче зашморг ката.

      Джекові перехопило подих. Доки він боровся з тією штукою, що намагалася задушити його, пляшка випала з рук. Хлопчику вдалося просунути пальці під коренем. Той був не холодним і твердим, а м’яким і гнучким, наче плоть. Джек боровся з ним, чудово розуміючи, що горлянка його булькає й хрипить, а слина стікає підборіддям.

      Останнім напруженим зусиллям йому вдалося звільнитися від кореня. Натомість пагін спробував огорнути зап’ясток хлопчика, але Джек з криком відсмикнув руку. Він глянув униз і побачив, як пляшечка звивається та вислизає від нього, бо сірий корінь схопив її за шийку.

      Джек стрибнув за нею. Корені хапали й огортали його ноги. Він важко упав на землю – але все ще тягнувся, риючи кінчиками пальців декілька дюймів в’язкого лісового ґрунту, щоб дістатися…

      Він доторкнувся до гладкого боку зеленої пляшки… і схопив її. Щосили смикнув до себе, краєм свідомості розуміючи, що корені повністю захопили ноги, зв’язали й надійно зафіксували, мов мотузки, Джек відкрутив закривку. Ще один корінь, тонкий, неначе мереживо павутини, спускався вниз, щоб вихопити пляшку з рук. Хлопець відштовхнув його та підніс шийку до рота. Здавалося, запах зогнилих фруктів наповнив усе, утворивши навколо Джека живу мембрану.

      Спіді, благаю, хай воно подіє!

      Ще більше коренів повзло по його спині. Вони обнімали безпорадного хлопця за талію та скручували навсібіч, але Джек уже ковтнув, і дешеве вино забризкало його щоки. Він пив, стогнав і молився, але щось було не так, воно не діяло, і хоч очі досі залишалися заплющеними, Джек відчував, як корені стискають йому руки й ноги, відчував,

8

      як вода просочується крізь джинси й сорочку, чув запах

      Вода?

      бруду й вологи, чув

      Джинси? Сорочка?

      монотонне кумкання жаб і

      Джек розплющив очі й побачив помаранчеве сяйво заграви, що відбивалося в широкій річці. На східному березі річки ріс незайманий ліс; на західному – а саме тут перебував Джек – простягалося довге поле, частково приховане присмерковим туманом, що стелився по землі аж до самої води. Волога земля хлюпала під ногами. Джек лежав край самої води, у найболотянішій місцині. Все поросло густими бур’янами – до сильних морозів, які їх вб’ють, лишався ще місяць, а може, й більше – і Джек заплутався в них, так, неначе людина, що, прокидаючись від нічного жахіття, заплуталася у власній постільній білизні.

      Наскрізь мокрий, він зіп’явся на ноги та заточився. Від нього тхнуло багнюкою, а лямки наплічника стискували пахви. Хлопчик із жахом відкинув

Скачать книгу