LITMIR.BIZ

Скачать книгу

(двоє спереду, двоє ззаду) грали в карти. Джек підступив до переднього пасажирського вікна.

      – Перепрошую, – промовив він, і картяр, що сидів ближче, глипнув на нього сірим риб’ячим оком. – Ви не знаєте, де…

      – Згинь, – відказав тип. Голос його звучав в’яло та здавлено, ніби раніше чоловік узагалі ніколи не розмовляв. Наполовину повернуте до Джека обличчя вкривали шрами від вугрів, а саме воно було на диво пласким. Здавалося, що хтось наступив на нього, коли чоловік був іще немовлям.

      – Я тільки хотів запитати, може, ви знаєте когось, у кого я міг би попрацювати кілька днів.

      – Пошукай в Техасі, – сказав чоловік з водійського сидіння, і парочка, що сиділа позаду, вибухнула сміхом, розхлюпавши пиво на руки та карти.

      – Кажу тобі, малий, згинь, – буркнув плосколиций та сіроокий чоловік, котрий був найближче до хлопчика. – Інакше я особисто виб’ю з тебе все лайно.

      Джек зрозумів, що це правда – якщо він залишиться тут ще одну хвилину, гнів чоловіка вийде з берегів, він вилізе з машини та поб’є його до безтями. Потім він залізе назад і відкоркує ще одне пиво. Банки з-під «Роллінґ Рок»[80] валялись скрізь на підлозі: відкорковані – гамузом, нові – запаяні білими пластиковими корками. Джек відступив назад, і рибоокий відвернувся від нього.

      – Напевне, справді пошукаю чогось у Техасі, – сказав він.

      Хлопчик чекав, щойно він відійде, то почує, як клацнуть, відчиняючись, дверцята «десото», але почув лише, як відкоркували ще один «Роллінґ Рок».

      Клац! Шшшш!

      Джек не зупинявся.

      Він дійшов до кінця кварталу, вийшов на другу головну вулицю селища й побачив суху смужку жовтого бур’яну, з-під якого визирали фібергласові фігурки, схожі на діснеєвських оленят. Огрядна баба, стискаючи в руках мухобійку, витріщалася на нього із садової гойдалки.

      Джек відвернувся від її підозрілого погляду та побачив перед собою останній покинутий цегляний будинок на Мілл-роуд. Три бетонні сходинки вели до прочинених ґратчастих дверей. У довгому темному вікні світилася реклама «БУДВАЙЗЕРА», футом правіше – назва «ПИВНИЦЯ АПДАЙКА В ОУТЛІ», а кількома дюймами нижче, на жовтій картці п’ять на вісім (такій самій, як на «десото»), було написано від руки чарівні слова: «ПОТРІБЕН ПОМІЧНИК». Джек стягнув наплічник зі спини, повісив його на одну руку та піднявся сходами. На якусь мить, переходячи від утомленого сонячного світла у темряву бару, він згадав густі стебла плюща над тунелем на Мілл-роуд.

      Розділ дев’ятий

      Джек у мухоловці[81]

1

      Вже за шістдесят годин Джек Сойєр, світоглядні орієнтири якого суттєво змінилися після ризикованого переходу через тунель Оутлі в середу, перебував у холодній комірчині «Пивниці Оутлі». Свій рюкзак він ховав за барилами з «Бушем»[82], які стояли в дальньому кутку кімнати, наче алюмінієві кеглі для гігантського боулінгу. Менш ніж за дві години, коли «Пивниця» нарешті зачиниться на

Скачать книгу