LITMIR.BIZ

Скачать книгу

відповідь. Оданж – маленьке містечко, і тут добре знали всіх працівників мерії. Жінка на ймення Елен Офер ніколи в ній не працювала.

      Фрер подякував жандармам. Інтуїція його не підвела. Підсвідомість ковбоя спотворила його спогади або створила на місці провалу штучні. Діагноз потроху уточнювався.

      Матіас знов увійшов у мережу і відкрив кадастр Кап-Ферре. Зі сторінки, присвяченої об’єктам, що будувалися в місті та на його околицях, він виписав назви всіх фірм, знайшов у мережі імена їхніх власників і начальників будов. Прізвище Тібодьє не промайнуло жодного разу.

      Надворі так само гупали кулі, лунав радісний або засмучений галас, що інколи супроводжувався безпричинним реготом. Задля годиться Фрер перевірив останні зізнання Мішелля. Батько його народився в Марсаці, «селі біля Аркашона», а мати тримала на головній вулиці бар із тютюновою крамничкою. Ретельно вивчивши карту краю, він не знайшов села з такою назвою.

      Фрер ще раз пробіг очима по карті, пописаній географічними назвами. Аркашонський басейн, Пташиний острів, мис Ферре, Пілатова дюна… Ковбой збрехав, та ключ до його таємниці треба було шукати десь тут.

      Задзеленчав телефон. Медсестра з приймальні швидкої допомоги.

      – Вибачте, що потурбувала, пане лікарю. Намагалася додзвонитися вам на мобільник, але…

      Фрер зиркнув на годинника: 12.15.

      – Моє чергування розпочинається о першій.

      – Так, але до вас тут прийшли.

      – Де це «тут»?

      – Тут. У відділенні швидкої допомоги.

      – І хто ж це?

      – Поліція, – помовчавши, відказала медсестра.

      Працівниця судової поліції міряла кроками хол приймальні. Невисока на зріст, коротко підстрижена, у шкірянці, джинсах і мотоциклетних черевиках, як-от у пісні. Шкода, що вона не народилася хлопцем. При цьому її обличчя, попри мокрі пасма кіс, що чорними водоростями поприлипали до щік, вражало красою. «Серденятко», спало йому на думку старосвітське слово.

      Фрер назвав своє прізвище. Жінка привітно сказала:

      – Добридень, я капітан Анаїс Шатле.

      Матіас насилу зумів приховати подив. Від цієї дівчини віяло непереборною, просто-таки магнетичною привабою. Її присутність неможливо було ігнорувати, надто вона інтенсивна. Такі не підкоряються обставинам, а домагаються, щоб обставини улягали їм. Фрер декілька секунд розглядав її.

      Обличчя ляльки з минулого сторіччя. Широке і кругле, з надто білою шкірою, наче вирізане з паперу, а на ньому рішучим жестом намальовані риси. Зграбні рожеві вуста схожі на полуничку у вазочці з цукром. На думку спали ще два слова, вочевидь не пов’язані поміж собою: «крик» і «молоко».

      – Ходімо до мого кабінету, – тоном досвідченого джиґуна сказав він. – Там нам ніхто не заважатиме.

      Дівчина мовчки рушила до дверей. Рипнула шкіра її куртки. Фрер помітив квадратне руків’я пістолета під полою. І збагнув, що помилився. Гадав, що розмовлятиме з гарненькою дівчиною, а його чекала бесіда з капітаном поліції.

      Вони попрямували

Скачать книгу