Пасажир - Жан-Крістоф Ґранже

Скачать книгу

Опиши, як саме вбивця її відрубав і видовбав.

      – Худоба – не мій профіль, – зневажливо відказав Лонґо. – Тобі потрібен ветеринар. Або ж звернися в Париж, в училище, де готують різників.

      – Ветеринара доведеться шукати тобі, – гостро відтяла вона. – Ця голова – частина твого трупа. Значить, це твоя робота.

      – Та де ж мені знайти його в неділю? Це ж прірву часу треба згайнувати!

      Вона уявила собі недільний обід лікаря в колі родини і, не стримавшись, жорстоко докинула:

      – Та впораєшся сяк-так. Ми всі в одному човні.

      Анаїс зібрала у себе в кабінеті Ле Коза і решту членів слідчої групи. Поки вони надходили, вона окинула поглядом кімнату. Її відносно просторе лігво було розташоване на другому поверсі комісаріату. Одне велике вікно виходило на вулицю Франсуа-де-Сурді, друге, трохи менше, у коридор. Щоб уберегтися від нескромних поглядів, на цьому внутрішньому вікні була штора. Анаїс ніколи її не опускала – їй подобалося відчувати свою причетність до метушні в комісаріаті.

      Поки що тут панувала незвична тиша. Тиша недільного ранку. Анаїс чула тільки невиразне шемрання на першому поверсі. Грюкали двері витверезника, випускаючи тимчасових мешканців. Згідно з рекомендацією прокуратури, вранці відправляли додому затриманих напередодні дрібних правопорушників – водіїв без прав, молодиків, яких зловили з кількома грамами героїну чи кокаїну, бешкетників, які зняли бучу на дискотеці. Жнива суботнього вечора…

      Анаїс перевірила електронну пошту. Лонґо вже надіслав обіцяні світлини у форматі педееф. Вона відправила їх на принтер і вийшла в коридор по каву. Коли повернулася, на неї чекав уже цілий стос жахливих знімків.

      Вона уважно розглянула численні татуювання жертви. Кельтський хрест, маорійський візерунок, гадюка у трояндовому вінку… Еге, у хлопчини були еклектичні уподобання. А ось і остання світлина: бичача голова на столі для розтинів, наче на прилавку в крамниці різника. Тільки жмуточка петрушки в носі бракує. Може, Лонґо вирішив виявити своєрідне почуття гумору або ж хотів подратувати її. Та вона не образилася. Та світлина здалася їй дуже корисною, бо служила доказом очевидного божевілля вбивці. Вона бачила перед собою втілення його шаленої, звірячої люті.

      Широкі ніздрі, могутні роги, чорна шкура, наче обсмалена полум’ям спадковості. Очі, дві великі лискучі кулі, не втратили блиску, попри смерть, холод і довгий час на дні ремонтної ями.

      Анаїс, так само навстоячки, відклала світлини набік і ковтнула трохи кави. У животі відразу ж забурчало. А певно, вона ж не їла кілька годин. А може, кілька днів? Решту ночі вона присвятила тому, що обдзвонила психлікарні та в’язниці, щоб поспитатися, чи не було поміж їхніми пацієнтами і в’язнями, які недавно вийшли на волю, таких, що захоплювалися грецькою міфологією чи каліченням худоби. Та розмовляти їй довелося лише із заспаними охоронцями. Нічого не вдієш, доведеться ще спробувати.

      Зателефонувала вона й у Форт-Роні, де був розташований Інститут криміналістичних досліджень при національній жандармерії і зберігалися дані про всі злочини, які скоєні на

Скачать книгу