LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і тоді ж таки вирішила влаштувати собі невеличке особисте стажування. Взяла відпустку на тиждень, замкнула до сейфа поліційне посвідчення і табельну зброю і поїхала до Нідерландів.

      В одному передмісті Амстердама вона познайомилася з кількома наркодилерами. Ті хлопці мешкали в порожніх квартирах, де з меблів був тільки журнальний столик зі скляною стільницею, на якій зручно було насипати доріжку. Звісно ж, вона заздалегідь потурбувалася про відповідне маскування. Прийшла до них начебто геть задурманена і сказала, що їй треба сто грамів щільно спресованого героїну у пластиковому пакеті, а потім заплатила за нього. Замкнулася у вбиральні й запхала того пакета собі у пряму кишку, як робили всі, перш ніж вирушити додому.

      Прямуючи до хати, вона відчувала всередині наявність дурману. Тоді й охопило її таке відчуття, наче вона не лише душею, а й тілом віддана своїй справі. Вона не промикнулася в їхнє середовище – це середовище промикнулося в неї. Звичайно, вона нікого не заарештувала, бо не мала таких прав на чужій території. Вона просто пожила трохи їхнім життям. Відтоді вона присягнулася, що завжди буде працювати лише в такий спосіб. Цілком поринати в розслідування. І більше нічого їй не треба.

      У двері постукали.

      За хвилю в кабінеті вже було четверо її підлеглих. Ле Коз був у бездоганно випрасуваному костюмі з краваткою і мав такий вигляд, наче збирався на недільну відправу до церкви. Амар на прізвисько Джафар був йому цілковитою протилежністю – неголений, кепсько причесаний, у пожмаканому одязі, бурлака, та й годі. Конант у довгій куртці з каптуром, що накривав лисувату голову, мав такий пересічний вигляд, що це саме собою виділяло його в натовпі. Закрауї, чи просто Зак, у маленькому чепурному капелюсі скидався б на сумного блазня, якби не шрам біля рота, що звався туніською посмішкою, – він надавав його обличчю страшного виразу. Чотири мушкетери. Один за всіх, і всі за неї…

      Вона роздала їм розмножену світлину трупа і спокійно чекала їхньої реакції. Ле Коз скривився. Джафар посміхнувся. Конант збентежено покрутив головою. Зак недовірливо поправив капелюха. Анаїс пояснила стратегію розслідування. Якщо знайти убивцю неможливо, треба спробувати з’ясувати особу жертви.

      – З оцим? – запитав Джафар і помахав світлиною.

      Вона переказала їм свою розмову із судмедекспертом. Смертельна ін’єкція. Винятково висока якість наркотику. Припущення, що потерпілий був волоцюга. Усе воно звужувало поле пошуку.

      – Джафаре, ти будеш шукати поміж безпритульними. Знаєш, де вони товчуться?

      – Та в багатьох місцях…

      – Якщо судити із зачіски й віку, родом наш клієнт, найпевніше, з якогось нетрища. Волоцюга не за покликанням, а за життєвими обставинами. Молодик, який полюбляв неформальну музику і рейв.

      – Тоді бульвар Віктора Гюґо, вулиця Сент-Катрін, майдан Генерала Саррая, майдан Ґамбетти, майдан Сен-Проже.

      – Не забувай про вокзал. Із нього й розпочни.

      Джафар

Скачать книгу