LITMIR.BIZ

Скачать книгу

часу на пересадку.

      Коли літак вирулював на злітну смугу, я дістав із сумки путівник і взявся переглядати розділ, присвячений Пантаналу.

      Невдовзі капітан дав останнє коротке оголошення, і гостроносий Boeing помчав уперед. За півхвилини тремтіння корпуса вщухло, моя спина приємно втиснулась у крісло – сталевий велетень почав набирати висоту.

      Кров швидше забурувала в жилах. Я шумно втягнув носом повітря, відчуваючи, як від передчуття майбутніх пригод нервами розбігаються наелектризовані іскорки. Затим визирнув крізь ілюмінатор і тихо посміхнувся. Всі мої проблеми ображено дивилися мені навздогін, залишившись мерзнути за бортом, десь там, далеко-далеко на землі, посеред вогкої київської зими.

* * *

      Я не розумію, чому Італію прийняли в Євросоюз. Говорю однозначно: НЕ-РО-ЗУ-МІ-Ю.

      Направду наші «італійські» пригоди почалися ще в Борисполі. Під час реєстрації нам повідомили, що не можуть дати посадкові талони на рейс «Мілан – Сан-Паулу», оскільки з невідомих причин Мілан відмовляє в реєстрації (до Сан-Паулу нас мала везти італійська авіакомпанія Alitalia). Я вперше стикнувся з таким за час усіх своїх перельотів (зазвичай під час check-in’у на маршруті з пересадками у пункті вильоту видають посадкові талони на всі рейси), але не дуже переймався, бо знав, що в нейтральних зонах усіх нормальних міжнародних аеропортів є спеціальні електронні бокси, де можна самостійно пройти реєстрацію, а також представництва авіакомпаній, які готові в разі чого прийти на допомогу.

      Ключове слово в останньому реченні було «нормальних». Нині з усією відповідальністю заявляю: панове, я не назву італійські аеропорти нормальними навіть під тортурами.

      Негаразди почалися відразу після прильоту до Мальпензи. Всередині термінала автоматичних боксів реєстрації не виявилося. Їх просто не було! В одному місці мені вдалося розшукати невеличку конторку Alitalia із купою різних паперів, телефонів, крісел, зате… без жодної живої душі. Хвилин двадцять я марно грюкав по столі й гукав крізь віконце; Алі та компанія розмістилися на наплічниках неподалік, вряди-годи кидаючи жарти про те, що ми вже прилетіли. Одначе до нас так ніхто й не вийшов, і глузування притьмом стихли.

      – Що тепер робити? – стурбовано запитав Саня.

      – Я маю Шенгенську візу, – подумавши, відповів я. – Це означає, що без проблем висковзну в приміщення аеропорту. А там уже розшукаю зали для check-in’у та пройду реєстрацію «з нуля», так наче ми летимо до Сан-Паулу не з Києва, а просто з Мілана.

      Позаяк інших варіантів не було, хлопці віддали мені свої паспорти й роздруківки-підтвердження про бронювання авіарейсу «Київ – Мілан – Сан-Паулу».

      Спочатку, пройшовши зону митного контролю, я нічого особливого не вигадував і прямцем пошурував до self-service desks[15] авіакомпанії Alitalia. Оскільки всю нашу поклажу ще в Києві прописали аж до Сан-Паулу, мені потрібно було просто отримати посадкові талони. Такі self-service апарати дають змогу легко, швидко й без проблем одержати талони на посадку

Скачать книгу