Ті, що співають у терні - Коллін Мак-Каллоу

Скачать книгу

знадобився час, щоб оговтатися і трохи розслабитися. Нарешті його красиві очі обміряли її сардонічним поглядом.

      – Ви, мабуть, гадаєте, що я спокушаю малих дітей? Я все ж таки священик!

      – У першу чергу, Ральфе де Брікассар, ви мужчина! А завдяки своєму священицькому статусу ви почуваєтеся в безпеці, от і все.

      Чимало спантеличений, він розсміявся. Чомусь сьогодні йому погано вдавалося пікіруватися з нею. Наче вона, як той павук, знайшла щербину в його панцирі, увібралася всередину разом із своєю павучою отрутою. А у ньому відбувалися зміни, мабуть, він дорослішав і поступово примирявся з неминучістю свого перебування в безвісти Джилленбоуна. Вогонь у його душі поступово згасав; а може, він палав тепер заради чогось іншого?

      – Я не мужчина, – заперечив він. – Я священик… Може, це через спеку, може – через пилюку та мух… Але я не чоловік, Мері, я священик.

      – Ой, Ральфе, як ви змінилися! – глузливо вигукнула вона. – Невже переді мною кардинал де Брікассар?

      – Це неможливо, – сказав він, і в його очах промайнув сум. – Здається, це мене більше не цікавить.

      Вона засміялася, розгойдуючись туди-сюди у своєму кріслі й не зводячи очей зі співрозмовника.

      – Та невже, Ральфе? Не може бути! Гаразд, я дам вам іще трохи поваритися у власному соку, але не майте сумніву: ваш Судний день наближається. Не тепер, не через два-три роки, але він неодмінно прийде. Я буду як диявол, що скаже вам: «Менше слів, більше справ!» Але будьте певні – я змушу вас корчитися від болю і терзатися душевними муками. Ви – найцікавіший і найдивовижніший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала. Ви кидаєте свою красу нам в обличчя, зневажаючи наше глупство. Але колись я пришпилю вас до стінки, спіймавши на вашій слабкості. І змушу вас продатися, наче якусь розмальовану повію. Ви сумніваєтеся?

      Отець Ральф розсміявся, відкинувшись на спинку крісла.

      – Не сумніваюся, що ви спробуєте це зробити. Але не думаю, що ви знаєте мене так добре, як вам здається.

      – Та невже? Що ж, час – і лише час – покаже, отче Ральф. Я вже стара, час – це єдине, що в мене лишилося.

      – А що, на вашу думку, лишилося в мене? – спитав він. – Час, Мері. І нічого, окрім часу. Час, пилюка та мухи.

      Якось у небі скупчилися хмари, і Педді почав сподіватися на дощ.

      – То лише сухі бурі, – сказала Мері Карсон. – З цих хмар дощу нам не побачити. І ми ще довго його не бачитимемо.

      Клірі здавалося, наче вони спізнали найгірші погодні катаклізми Австралії, лише тому, що вони не бачили сухої бурі на обпаленій посухою рівнині. Позбавлені заспокійливої гамівної вологи, суха земля та повітря дошкульно терлися одне об одне, стогнучи і потріскуючи, і це дратівливе тертя посилювалося та наростало доти, поки одного дня вибухнуло гігантським вивільненням накопиченої енергії. Хмари немов впали на землю, і все огорнула темрява – Фіона навіть запалила в домі світло; на скотопригінному дворі коні тремтіли і смикалися від найменшого шуму; кури забилися на сідала і перелякано поховали

Скачать книгу