LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вівці, вирощувані у масштабах, немислимих для інших країн, до того ж із залученням мінімальної кількості робочої сили. Все тут спрямовувалося на бездоганно організоване виробництво бездоганної вовни. Доводилося займатися «чикриженням»; річ у тім, що шерсть довкола задньої частини вівці ставала смердючою від екскрементів, там заводилися мухи, вона чорніла і злипалася в так звані кізяки. Цю частину тіла вівці слід було коротко підстригати, або ж «чикрижити». То була неважка стригальська робота, але дуже неприємна, бо доводилося мати справу зі смердючими екскрементами та мухами, але оплачувалася вона за вищими розцінками. А ще було так зване купання: тисячі й тисячі овець, які безперервно мекали й стрибали, треба було зігнати докупи за допомогою псів, а потім прогнати крізь лабіринт кошар із заповненими фенілом ямами, щоб позбавити тварин від кліщів та паразитів. Завершальною процедурою було вливання ліків: величезними шприцами у горлянки тваринам заливалися протиглисні препарати.

      Роботи з вівцями ніколи не скінчалися: одна закінчувалася, а друга починалася. Овець збирали в отари й сортувати, переганяли з одного вигону на інший, запліднених і незапліднених, обрізаних і обстрижених, дезінфікованих та напоєних протиглисними препаратами, інколи їх забивали й відправляли на продаж. Окрім овець, на фермі Дрогеда вирощувалося до тисячі голів великої рогатої худоби, але вівчарство було набагато вигіднішим, тому в добрі часи Дрогеда мала одну вівцю на два акри землі, що в сумі давало сто двадцять п’ять тисяч овець. Оскільки вівці на фермі Дрогеда були мериносами, їх ніколи не продавали на м’ясо; коли вівця з роками втрачала здатність давати якісну вовну та ставала цінною лише для шкіряних заводів і шкуродерень, її відправляли на продаж виробникам шкіри, ланоліну, жирів та клею.

      Отак і сталося, що життя наповнило сенсом класику австралійської літератури. Для родини Клірі читання книжок стало важливішим, ніж будь-коли, бо жили вони на Дрогеді ізольовані від усього світу, і єдиною ланкою, яка забезпечувала з ним зв’язок, було магічне друковане слово. Але бібліотеки поблизу не було, як колись у Новій Зеландії, не можна було щотижня вирушати до містечка за поштою, газетами та стосом свіжих книжок, як колись у Новій Зеландії. Отець Ральф заповнив цю порожнечу, спустошивши бібліотеку в Джилленбоуні, а також свою власну та книжні полиці в монастирі. На свій превеликий подив він невдовзі виявив, що за допомогою Блуї Вільямса та його поштової вантажівки мимоволі організував цілу бібліотеку австралійської літератури. Вантажівка Вільямса безперервно розвозила книжки – потерті, засмальцьовані пальцями томики, які переміщалися сільськими дорогами від Дрогеди до Бугели, від Діббан-Діббана до Брейк-і-Пула, від Куннамутти до Іч-Візґе. І їх із вдячністю хапали люди, спраглі до духовної поживи та можливості втекти від занудливої реальності. Книги, що припали до душі, завжди повертали з великою неохотою, та отець Ральф із черницями ретельно реєстрували, які книжки і де затримувалися надовго, після

Скачать книгу