Ті, що співають у терні - Коллін Мак-Каллоу

Скачать книгу

помітив. Фіона й далі лишалася замкненою у своїй мовчазності й емоційній стриманості, тому ця заміна була подією суто внутрішньою, яку за браком часу не помітив ніхто, окрім нового об’єкту її любові, який, утім, зовні не виявляв взаємності. То було приховане, невисловлене взаємне почуття, почуття, яке допомагало їм долати самотність.

      Мабуть, так неодмінно мало статися, бо з усіх дітей Фіони Стюарт був найбільше схожий на неї. У чотирнадцять він став для батька та братів так само великою загадкою, як свого часу Френк, але, на відміну від Френка, до Стюарта в них не було ворожості чи роздратування. Він не ремствував і робив, як йому казали, працював не менше за інших і не створював ані найменших хвильок на поверхні затону родинного життя Клірі. Він теж був рудим, але його волосся мало темніший відтінок, ніж у решти хлопців, більше схожий на червоне дерево, а очі його були ясними й чистими, як прозора вода у тихому ставку; вони немов пронизували простір часу аж до початку творення світу й бачили все, що було, і яким воно було насправді. Він єдиний із синів Педді подавав надії перетворитися в дорослому віці на красеня, хоча в душі Меґґі сподівалася, що Гал, коли подорослішає, перевершить Стюарта. Ніхто й ніколи не знав, що було у Стюарта на думці; як і Фіона, він говорив мало. А ще хлопець мав чудернацьку схильність до повної непорушності – як душевної, так і тілесної. Меґґі, найближчій до Стюарта за віком, в такі моменти часто здавалося, що брат здатен полинути в таку далину, куди ніхто не спроможеться добратися. Отець Ральф висловився з цього приводу інакше.

      – Цей хлопець – якийсь нелюдський! – вигукнув священик того дня, коли привіз малого голодувальника назад до Дрогеди після того, як хлопець залишився в монастирі сам-один без Меґґі. – Гадаєте, він сказав мені, що хоче повернутися додому? Сказав, що скучив за Меґґі? Ні! Він не їв і чекав, поки наші зашкарублі мозки здогадаються, навіщо він це зробив. Він ані разу й рота не розтулив, щоб поскаржитися, а коли я різко підійшов до нього і загорлав, чи не хоче він поїхати додому, то хлопець всміхнувся мені й кивнув головою!

      Та з часом всі дійшли мовчазної згоди, що Стюарт не працюватиме на вигонах із Педді та рештою хлопців, хоча за віком йому прийшла пора. Вирішили, що Стю залишатиметься стерегти будинок, рубати дрова, поратися на городі, доїтиме корів, тобто виконуватиме купу робіт, до яких у жінок не доходили руки, бо вони мали піклуватися про трьох малюків у домі. Було розумно й передбачливо мати вдома чоловіка, хоча й підлітка, бо це було доказом того, що решта чоловіків – десь неподалік. Час від часу біля будинку з’являлися незвані гості: дощатими сходами веранди гупали чиїсь чоботи – і незнайомий голос гукав:

      – Агов, господине, скоринки хліба не знайдеться для перехожого?

      Глушина кишіла ними – бродячими трударями, що перебивалися випадковими заробітками. З торбинками за плечима, вони переходили з ферми на ферму, мандруючи на південь із Квінсленду чи на північ із Вікторії. То були невдахи, від яких відвернулася

Скачать книгу