Режисер. Олександр Довженко - Денис Замрій

Скачать книгу

Геккеля, де освоює палітру живописного експресіонізму. А вже влітку тисяча дев’ятсот двадцять третього року Довженка відкликають назад до України. Як він писав: «У партії я вже не був… Виключення з партії я переживав дуже тяжко». Хай там як, але більше Довженко в партію не вступав, залишившись до кінця життя безпартійним.

      Від тисяча дев’ятсот двадцять третього року Довженко працює в газеті «Вісті ВУЦВК» як художник-карикатурист, але його влучні карикатури і дружні шаржі з підписом «Сашко» часто з’являлися також в інших виданнях. Співпрацює з літературним гуртом «лівих» українських письменників ВАПЛІТЕ.

      А вже двадцять шостого року Довженко «захворів» на кінематограф. Не маючи ані досвіду, ані освіти в новій галузі, він почав працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Першою режисерською роботою була короткометражна стрічка або, як тоді казали, фільма, «Ягідка кохання».

      Тут ми, певно, зупинимося. Тепер ви трохи знайомі з нашим головним героєм. Принаймні уявляєте собі його непростий шлях від Чернігівського хутора до теплих берегів Одеси.

      Зараз же все зроблене могло зійти нанівець. А що ви думали? Ухвалено рішення незакінчену картину закрити, а самого режисера-початківця гнати з ганьбою зі студії.

      Розділ шостий,

      У якому намагаються відірвати від справи зайнятих людей

      Зібрати на нараду людей, які працюють в одному цеху, – раз плюнути. Так само нескладно зробити це, якщо люди працюють на різних поверхах одного будинку або навіть ходять по цих поверхах. Інша справа – зібрати худраду, що складається з людей творчих, тобто свідомо незібраних, безвідповідальних і вкрай емоційних. Нехай би тільки емоційних і незібраних!.. Але ці самі емоційні люди до того ж розкидані по всій Одеській губернії! Ви ж розумієте: для того, щоб знімати кіно про революцію на Балтиці, треба виїхати на берег Чорного моря, а щоб відобразити боротьбу червоних загонів проти Махна – в степ… Який, крім того, розташовується неподалік від моря, щоб у перерві можна було поплавати. Або хоча б зануритися у воду.

      Кажете, фільми про революції і про Махна були не дуже популярними? У нас інша точка зору, підкріплена, скажемо чесно, специфічними знаннями. Будь-який кінематографіст двадцятих років у відповідь на ваші слова просто знизав би плечима і відповів, що популярною є будь-яка фільма, в якій: швидко скачуть верхи, б’ються на шаблях, кохають жінок, стріляють… а потім знову скачуть і, можливо, знову б’ються, але вже на мечах… Вестерн є вестерн, жанрове кіно ніхто не відміняв.

      За великим рахунком, це вам скаже будь-який продюсер і прокатник, глядачам усе одно, де в кого стріляють – тому в Парижі публіка охоче відвідувала фільми про екзотичних махновців або чапаєвців, а в Одесі чи Харкові, Петербурзі чи Москві шалений успіх мали стрічки про карибських піратів і північноамериканських індіанців з томагавками.

      Про жінок, яких кохають на екрані, навіть говорити не варто, оскільки всі ми розуміємо,

Скачать книгу