Режисер. Олександр Довженко - Денис Замрій

Скачать книгу

Сєверний. Саме він стане одним із батьків-засновників Одеської ЧК. Гриня Котовський, на честь якого пізніше назвуть кінотеатр, селище і містечко, постачав своїм старим тюремним друзям зброю і награбовані гроші. Саме завдяки Грині, чи, як він тоді називав себе, «отаману Адському», безжурне «підпілля» виживе, дотягнувши до нового й остаточного приходу радянської влади.

      Саме від цього моменту «каральний меч революції» вже без сентиментів візьметься до справи, вершачи суд у кабінетах двох будинків на Єкатерининській площі – на Єкатерининській, шість і Єкатерининській, вісім.

      Іван Олексійович Бунін у ті буремні часи, зупинившись ненадовго в Одесі перед еміграцією, описав площу й уже згадані два будинки в повісті «Окаянні дні»: «Надвечір був на Єкатерининській площі. Похмуро, мокро, пам’ятник Катерини з голови до ніг закутаний, забинтований брудним, мокрим ганчір’ям, оповитий мотузками і заліплений червоними дерев’яними зірками. А навпроти пам’ятника надзвичайка, на мокрому асфальті рідкою кров’ю течуть відображення червоних прапорів».

      Ці два будинки живі-здорові й нині, шановний читачу… Ми входили під їх старі склепіння, розглядаючи таблички офісів, які розташувалися в них, і думали: чи не мучать уночі кошмари сучасних менеджерів. Адже на дверях кабінетів залишилися вицвілі сліди від табличок «Товариш Дейч. Організаційний відділ», «Товариш Бронін-Октябринський. Боротьба з контрреволюцією» або «Товариш Льоня Заковський. Боротьба з контрабандою». Цікаво, чи не сняться їм уночі хвацькі комісари в шкірянках і червоних революційних галіфе? Хто знає, хто знає… Спокійні й мирні зараз ці два будинки.

      А тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятого року, після відходу французького корпусу, який змінив німців, і повторного встановлення радянської влади, у їх коридорах, за їх стінами й вікнами вирувало життя. Розстріли «буржуазії» почалися чи не від першого дня. Невтомно працював комендантський взвод ЧК, що складався з китайців, якими командував довготелесий негр – товариш Джонсон. Він змахував рукою і кричав: «Вогонь!» – китайці стріляли і перезаряджали гвинтівки з конфуціанським спокоєм. Здавалося, так триватиме вічно, як вічною є течія жовтої ріки Хуанхе.

      Та влада в Одесі, як мінлива Фортуна, незабаром перейшла до рук «білих» – Добровольчої армії, – яку неабияк подивували події в місті, й особливо Джонсон. Африканського представника пригнобленого народу тихенько ліквідувала біла контррозвідка, і кажуть, ще багато років, майже до Другої світової, над пам’ятником Дюку вночі ширяв його дух – чорношкірий чоловік у червоноармійській шинелі, озброєний маузером.

      І знову мінлива, як весняні вітри над морем, Фортуна єхидно посміхнулася: відбувся «третій прихід більшовиків» – вони перемогли і запанували. ЧК доручили нашому старому знайомцю – тому-таки Борі Юзефовичу, або Сєверному.

      – Людина кришталевої душі! – сказав якось про Борю наївний поет Максиміліан Волошин.

      Якось, стоячи біля колонади будинку

Скачать книгу