LITMIR.BIZ

      Гроза гніздо мені під ноги збила.

      Мале пташатко випало з гнізда.

      Та в нім була якась таємна сила,

      Коли сичала дощова вода.

      Мені пташа те перейшло дорогу,

      Ледь нипало, ледь чапало, а йшло!

      Я втішивсь, як дитина: слава Богу,

      Бо ж те пташатко солов’ям було.

      Крильцята неспроможні на спромогу.

      Та ж доля ще ж не вичахла моя:

      Мені, старому, перейшло дорогу

      Маленьке це безстрашне солов’я.

      Візьму гніздо і десь втулю між віти,

      І підійму це злякане пташа.

      Скажи мені, жорстокий лютий світе,

      А може, це якраз моя душа?!

      Пада сніг молодий, театральний.

      В тебе сміх як на гріх аморальний.

      Ти впадеш. Я впаду. Ми впадем

      В ефемерний зимовий едем.

      Пада сміх, золотий і фатальний.

      Я до тебе наймуся, мов раб.

      Я на тебе так тяжко заслаб.

      Буду в плузі покірно ходити.

      Буду люто і круто любити,

      Аби ти лиш світилась. Була б!

      А найкраще мені поміж них —

      Моїх тихих задуманих книг,

      Між гросбухів й тонюніх книжок,

      Де закладка, де жовтий ріжок,

      Де Паскаль, де Монтень, а де Свіфт —

      Треба мудрим іти на той світ…

      Розправлю крила мертвому метелику,

      Він, як і я, ще полетить…

      В справедливості не завжди очі видющі,

      Та й живе вона довше за нас.

      Отак живу. Живим життям живого.

      Отак живу. Розпроклято живу.

      Краду свічки, краду свічки у Бога

      І долю розриваю не по шву…

      Як за пазухою в Господа Бога,

      День такий гарний стоїть.

      І душа моя, квола й убога,

      Так болить, як їй треба боліть…

      І нічого більше не сталося:

      По двох місяцях дощових

      У сонячну п’ятницю

      Два білих як світ метелики

      Один

Скачать книгу