LITMIR.BIZ

      Паньку Олельковичу, день добрий!

      Який тобі наш куций світ?

      Свій дар спізнілий, не хоробрий

      Тобі несу я з пекла літ.

      Колись блукав я тут студентом

      Серед замшілих чагарів.

      Хрестом затятим дисидентом

      Мені ти в пам’яті горів.

      Старим хрестом семиметровим,

      Де літом припинали кіз,

      З Мотронівки хрестом дубовим

      Ти ріс затято і навскіс.

      І збувся ти. Тебе вже знають.

      Тобі вже трублять словеса.

      Мені ж мотронівського краю

      Хрестом твій голос нависа.

      Він має силу повносилу,

      Вона зацурана й проста:

      І ти неси, ледачий сину,

      І ти неси мого хреста…

      Я хрест несу з серпом і молотом.

      Щодня зростає вагота

      З проклятим тридцять третім голодом,

      Що запечатані вуста…

      Я хрест несу із Леонтовичем,

      Пробитим кулею Чека,

      Із тихим генієм поповичем —

      У п’єсі він мене чека.

      Я хрест несу із Сандормохом,

      Що не дається – так болить.

      Диявол там затявся з Богом,

      Хто впав поверженим в ту мить?!

      Душа розмолота, розколота

      Бреде з хрестом, тупа й сліпа.

      Не можу скинути я молота,

      Не можу скинути серпа.

      Колочені щоденним колотом

      Жахаєм світ своїм горбом,

      Бо мізки наші биті молотом,

      Бо яйця січені серпом…

      Я – ганчірка у Божій руці.

      Я – не камінь з Божої пращі.

      Мене зманювали манівці.

      Біс поглинув літа найкращі.

      Та я вийшов на магістраль.

      Люті думи. Чорна робота,

      Тож кинджаль мене чи не кинджаль

      Ти, бабота, чи ти, парубота.

      Я гостинець знаю твердий,

      Знаю, як його твердь верстати,

      Як обходити мури твердинь,

      Вибухівкою смерть заверстати.

      Ви ж заслинені в люті брудній,

      Одна звивина, й та од кашкета,

      Одробляєте трудодні,

      Заробляєте на клеврета.

      Я – ганчірка в Божій руці.

      Я – не стяг, що звитягами гордий…

      Тож підходьте, мужі-горобці,

      Підставляйте замурзані морди…

      Твоя пронизлива і біла,

      Твоя розкотиста краса.

      Моя земля – тяжка і мила.

      Твої – далекі небеса…

      Прости мене – від тебе сніг іде.

      Прости мене – вже з неба пам’ять тане.

      Прости мене – це серце молоде

      Ридає з криком, дике і гортанне.

      Прости мене. Я снігом упаду.

      Прости мене. Я проклинаю

Скачать книгу