Дружина мандрівника в часі - Одрі Ніффенеґґер

Скачать книгу

тебе. Ти не зможеш ходити, говорити, жерти, чи трахатися, коли я це закінчу. Наскільки тобі відомо, Клер – мила дівчина, яка з якоїсь незрозумілої тобі причини не ходить на побачення. Второпав?

      Джейсон дивиться на мене з ненавистю.

      – Второпав.

      – Ми повелися з тобою дуже поблажливо. Якщо ти знову завдаси клопоту Клер, ти пошкодуєш.

      – Добре.

      – Добре. – Кладу пістолет назад до кишені. – Це було весело.

      – Слухай, чмо…

      Ну, і якого біса? Ступаю крок назад і з усієї сили вдаряю його в пах. Джейсон кричить. Повертаюсь і дивлюсь на Клер, вона аж побіліла. Сльози біжать обличчям Джейсона. Цікаво, чи він знепритомніє.

      – Ходімо, – кажу. Клер киває. Принишклі, ми повертаємося до машини. Чую, що Джейсон щось кричить. Ми забираємось у машину, Клер її заводить і розвертає. Авто ракетою мчить униз до дороги і виїжджає на вулицю.

      Дивлюся, як вона керує автівкою. Починає накрапати дощ. На її вустах грає усмішка.

      – Цього ти хотіла? – питаю.

      – Так, – відповідає Клер. – Це було чудово. Дякую.

      – Будь ласка. – У мене паморочиться в голові. – Думаю, я вже йду.

      Клер повертає авто на бічну вуличку. Дощ уже тарабанить по машині, ми наче їдемо через автомийку.

      – Поцілуй мене, – вимагає вона.

      Я цілую і зникаю.

Понеділок, 28 вересня 1987 року (Клер шістнадцять)

      Клер: В понеділок у школі на мене всі дивляться, але ніхто не говорить. Почуваюся, наче шпигунка Гаррієт, після того як однокласники знайшли її шпигунського записника. Пройтися коридором – це мовби перейти Червоне море. Коли йду на англійську, а це перший урок, усі замовкають. Сідаю поруч із Рут. Вона всміхається і, схоже, стурбована. Я також нічого не кажу, але потім під столом відчуваю її руку, гарячу і маленьку. Рут на мить бере мене за руку, а потім містер Партакі заходить у клас, і вона її забирає. Містер Партакі помічає, що в класі неприродна тиша. Він м’яко каже:

      – Сподіваюсь, ви добре провели вихідні?

      – О, так, – відповідає Сью Вонґ, і класом пробігає нервовий смішок.

      Партакі спантеличений, зависає тривала пауза. Відтак він каже:

      – Ну, добре, тоді берімося за «Біллі Бадда». У тисяча вісімсот п’ятдесят першому році Герман Мелвілл опублікував роман «Мобі Дік, або Білий Кит», який американська громадськість зустріла з величезною байдужістю…

      Усе це пролітає повз мої вуха. Навіть незважаючи на бавовняну майку, мій светр торкається тіла, мов наждачним папером; до того ж болять ребра. Мої однокласники ледь добирають слова, обговорюючи «Біллі Бадда». Нарешті лунає дзвінок, і вони тікають. Я йду, не поспішаючи, Рут іде поруч зі мною.

      – Усе гаразд? – запитує вона.

      – Здебільшого.

      – Я зробила, як ти сказала.

      – О котрій годині?

      – Десь о шостій. Я боялася, що його батьки прийдуть додому і знайдуть його. Вирізати його було важко. Скотч поздирав йому все волосся на грудях.

      – Добре. Багато людей побачило його?

      – Так, усі. Ну, всі дівчата. Наскільки мені відомо, хлопців не було.

      Коридори

Скачать книгу